— То ви справжні недотепи! — гримнув на рибалок Манаурі. — Щоб так близько підпустити до себе ворогів! Як думаєте, вони бачили вас? Пліт це річ примітна, впадає в очі.
— Мабуть, не бачили. На П'яти Скелях лежить багато водоростей, викинутих з моря. Ми швидко прикрили ними пліт. Він був схожий на плаваючий острівець… Не помітили нас…
Перед лицем небезпеки у індійців з'явилося войовниче завзяття, в них одізвався дух війни, який до цього часу дрімав. Запал до боротьби з ненависним ворогом охопив увесь табір. Три мисливські групи одразу перетворилися в три загони воїнів під керівництвом Манаурі, Арнака і Вагури. Це не становило якихось труднощів, бо всі індійці були з того ж племені араваків, що й мої хлопці. Обачний Манаурі спочатку мав сумніви щодо Вагури, — їх викликав молодий вік хлопця, — і поцікавився моєю думкою.
— Треба взяти його! — сказав я. — Вагура вже не хлопчик, йому сімнадцять років. За останній рік він дуже змужнів! Розважливий. Йому можна довірити загін.
Шхуна тимчасом так само повільно, як і раніш, ішла собі далі на південь. Але, дійшовши до східно-південного краю острова, не повернула на захід, як ми сподівались. Одійшла від наших берегів і, піднявши всі паруси, попрямувала у відкрите море; спочатку на схід, потім на південь, у напрямку материка.
— Кружляє, мов шуліка! — зауважив я. — Хоче переконатися, чи немає втікачів у морі.
— Побачить, що там немає, і, може, дасть нам спокій. Поверне на Маргариту! — пожвавішав Манаурі.
Даремні надії! Судно, пробиваючись крізь морську течію, увійшло в води поблизу материка, але потім, пересвідчившись, що в морі немає нікого, повернуло і знову пішло до нашого острова. І з того самого місця на південному узбережжі, де нас залишив, корабель знову почав оглядати узбережжя. Ми зрозуміли, що він має намір обійти так довкола всього острова.
Кружляючи по океану, судно втратило чимало часу. Надходив вечір. До сутінків лишалося близько двох годин.
Шхуна ішла тепер на захід, тобто до того місця, в якому десь на березі моря розкинули свій табір Матео та його люди. Їх ніхто не застеріг; вони не могли досі помітити судно, яке йшло з боку східної частини острова. Мабуть, і обережності особливої вони не дотримувались.
Манаурі повністю поділяв моє занепокоєння.
— Треба попередити їх! — сказав він коротко.
Глибше обміркувавши становище негритянської групи, я не на жарт занепокоївся. Ми приблизно знали, де отаборився Матео, бо Арнак докладно описав йому Мис Черепах. Там було джерело прісної води, яке впадало в невеличку затоку, і над цією затокою, безсумнівно, розташувалася група Матео. А що як іспанці, пропливаючи мимо, заглянуть саме до цього сховища і знайдуть негритянські човни? Якщо їх залишили на березі, то вони повинні були впасти іспанцям в очі.
— Негайно вирушаймо! — вигукнув я. — Не тратьмо жодної хвилини!
— Вирушаймо! Але хто? — спитав Арнак.
Доки іспанська шхуна плавала з другого боку острова, нашому таборові нічого не загрожувало. Досить було залишити тут невеличку групу. Зате на заході, якщо іспанці помітили б утікачів, могло дійти до сутички. Там потрібні були наші сили.
На поспішно скликаній нараді, в якій взяли участь усі чоловіки, я запропонував план дії, як я уявляв його собі. Висунув на загальне обговорення думку, щоб Манаурі з своїм загоном, узявши три рушниці, залишився на місці, а Арнак і Вагура разом із своїми людьми пішли б зі мною на захід. Я сподівався, що швидким маршем дійду вночі до Матео раніше, ніж іспанці, які з сутінками, безсумнівно, стануть на якір і не попливуть далі.
Такий план викликав заперечення у Манаурі. Це був, як я вже згадував, чоловік квітучого віку, один з вождів свого племені, людина відважна, честолюбна, з гарячим прагненням до дії. Він не хотів лишатися позаду, коли мали вирішуватись такі важливі справи.
— Там, напевно, дійде до боротьби, ти сам це казав! — говорив ображений. — Як же ти міг думати, що я сидітиму в таборі з жінками й дітьми?
Я зрозумів свою нетактовність і прикрість, якої завдав воїнові. Щиро попросив у нього пробачення і виклав перед ним усі обставини, на яких я збудував свій план.
— Можливо, що дійде там до боротьби, але не обов'язково! Вірю, що нам вдасться вчасно попередити Матео і заховати його човни. Але у іспанців дуже швидке судно, і вони можуть раніше за нас повернутись назад сюди. Жінки і діти не повинні залишатись без захисту.
— Чого б це іспанці мали повертати саме сюди, до нашого табору?
— Манаурі, чи ти добре продумав те, про що рибалки говорили сьогодні вранці? Судно підійшло до них біля П'яти Скель на півмилі, поки рибалки помітили його і пірнули. А що коли іспанці їх бачили? Що з того, що не кинулись одразу ж у погоню! Може, вони хотіли спочатку подивитися, чи не знайдуть ще десь на острові втікачів, а коли не знайдуть, то хіба не можуть сюди повернути?.. Та досить про те, що може бути… Добре, Манаурі, ти підеш, мабуть, з нами, нас буде разом три загони, тільки все одно когось треба залишити тут для захисту.