— Чи дійшов уже Вагура? Як ти думаєш, Арнак? — запитав я.
— Вже давно.
Ці слова прозвучали як вирок для іспанців. Я саме вибирав поглядом ціль для сигнального пострілу, коли в таборі почалося заворушення. Іспанці нарешті щось вирішили, і ті, у кого була вже напоготові зброя, швидко пішли ліворуч від нас, до позиції Манаурі.
— Арнак! — шепнув я. — Крикни на все горло!
Я саме взяв на мушку першого з іспанців, на відстані якихось вісімдесяти кроків од нас. Громовий окрик хлопця затримав їх усіх на хвильку на місці. Цієї миті вистачило, щоб зробити влучний постріл. Перш ніж розвіявся дим, я побачив, що ворог падає.
З трьох боків пролунали постріли і почувся крик індійців. Беручи запасну зброю, мушкет і легку рушницю, я намагався окинути поглядом усе поле.
На жаль, вогонь індійців не дав тих наслідків, яких я сподівався. Чи то вони погано прицілювались, чи, правдоподібніше, віддаль була надто велика, але ніхто з ворогів, крім того, якого я влучив, не впав на місці. Було, можливо, кілька легко поранених, а решта іспанців неушкоджені уникли куль.
Вистріливши, наші люди, мов ураган, кинулися прямо на ворога. Іспанці ледве опам'яталися від першого жаху, вже почали стріляти. Але стріляли перелякані, надто поспішно і невлучно. Та, незважаючи на це, завдали нам шкоди. Два, три індійці впали. Потім іспанці відкинули рушниці, взялися за списи й пістолети.
Разом з іншими із схованки вискочив Арнак. Мов шалений, я мчав за ним, ледве наздогнав його. Поспішно вхопив його за шию.
— Стій! — вигукнув я. — Зостанься тут!
— Чого? — гнівно крикнув у відповідь.
— Зостанься!!!
Зупинився, здивований суворим виразом моїх очей. Не було часу на пояснення. Я подав йому легку рушницю.
— Бери! — гукнув. — Заряджена! Я вказав на поле бою:
— Пильнуй їх здалеку! Щоб який не втік у зарості!
— А-а-а! — крикнув Арнак, зрозумівши.
Невдачу з рушницями індійці виправили, стріляючи з лука. Лук — зброя, яка ніколи їх не підводила. Луки вирішили боротьбу цього дня.
Із несамовитим криком і нестримним запалом кинулись вони до ворогів, з трьох боків оточуючи їх. Не бажаючи наколюватись на їх шпаги, за кільканадцять кроків випустили стріли. Вбивчі стріли: три, чотири іспанці, зойкнувши, впали на землю. Решта, бачачи поразку, подалися назад. Одні тікали до моря, і за ними не можна було гнатися. Інші намагалися пробитись до лісу. Даремно. За ними летіли стріли, доганяли їх воїни. І, догнавши, палицями, ножами, списами били, різали, кололи. То той, то інший з утікачів обертався розлючений, щоб шпагою проколоти переслідувача, але гинув: переможний запал охопив месників, ніщо не могло устояти проти їх завзяття.
Хрипіння вмираючих, стогін поранених, прокльони тих, що билися, клуби диму і куряви, які закривали поле, гострий запах пороху і крові — все це утворювало страшенний хаос. Показний іспанець, непомічений в цьому хаосі, вибрався з натовпу і щосили побіг до гущавини. Був, мабуть, не поранений, мчав стрімголов. Ніхто не догнав його.
— Арнак! — крикнув я до хлопця, вказуючи йому на втікача. — Дивись!
Арнак могутніми стрибками кинувся вперед, перетинаючи іспанцеві дорогу. Був приблизно за сорок кроків од нього. Вистрілив з легкої рушниці. Влучив. Іспанець упав, піднімаючи хмару куряви. Хлопець підбіг до нього. Дав мені здалеку знак, що все в порядку.
Ще один хотів утекти. Але перш ніж я взяв його на мушку, Мігуель рвонувся за ним і, з силою розмахнувшись, кинув спис. Вістря його глибоко застряло в спині втікача. Іспанець упав, мов підкошений.
Радий, що заощадив постріл з мушкета, я негайно помахав Мігуелю рукою, поздоровляючи його з перемогою, але негр не мав часу на відпочинок. Збуджений, він вказував рукою в напрямку моря і кричав:
— Туди втекли! Туди втекли!
Я згадав, що справді кілька іспанців, тікаючи від стріл наступаючих індійців, бігли до узбережжя.
— За ними! — кричав Мігуель. — Не випустити їх!! І перший помчав. Інші бігли за ним. Боротьба в таборі вже закінчилась. На полі не було живих іспанців. Поранених добивали, ніхто не втік до заростей.
Коли поранені індійці перерізали пута зв'язаним неграм, ті з них, хто не постраждав, кинулися до моря. За якихось сто кроків од табору три втікачі-іспанці добігли до човна і з божевільним поспіхом зіпхнули його на воду. Коли ми досягли берега, вони гребли вже так далеко, що кулі наших рушниць не досягли б їх.
Пливли через малу затоку, яка біля моря звужувалась до кількох десятків кроків. З одного боку цієї протоки піднімалися невисокі скелі, а другий бік був плоский і піщаний.