— В один голос! — розсміявся лікар Лайвсі. — Сподіваюсь, ви чули про цього Флінта.
— Чи чув я про Флінта?! — вигукнув сквайр. — Ви питаєте, чи чув я про Флінта? Та це ж був найкровожерніший з усіх піратів, що будь-коли плавали по морях. Чорна Борода у порівнянні з Флінтом просто дитина. Іспанці так боялися його, що, між нами кажучи, сер, я іноді навіть пишався з того, що він англієць. Я бачив його вітрила на власні очі біля Трінідаду, але лякливий наш капітан, помітивши це, негайно повернув назад. Повернув назад, сер, в Порт-оф-Спен[17].
— Так, я й сам чув про нього тут, в Англії, — сказав лікар. — Але мова ось про що: чи були в нього гроші?
— Гроші! — скрикнув сквайр. — Та ви ж чули, що розповідав Денс? Чого ж іще шукали ті волоцюги, як не грошей? Хіба ж їм треба ще щось, крім грошей? Заради чого б вони рискували своєю підлою шкурою?
— Про це ми скоро довідаємося, — відповів лікар. — Але ви так розпалилися, що я не можу й слова вимовити. Я хотів би з'ясувати одне: скажімо, що тут, у моїй кишені, лежить ключ, який може нам вказати те місце, де Флінт сховав свої скарби. Та чи ці скарби варті розшуків?
— Чи варті розшуків, сер?! — вигукнув сквайр. — Та, безперечно ж, варті! Якщо ми справді маємо в руках той ключ, що про нього ви кажете, то я негайно зафрахтую в брістольських доках судно, візьму вас і Гокінса з собою і здобуду ці скарби, хоча б мені довелося шукати їх цілий рік!
— Прекрасно, — сказав лікар. — В такому разі, якщо Джім не заперечує, давайте розкриємо пакет.
І він поклав згорток на стіл.
Пакет був міцно зашитий нитками. Лікар розкрив свій ящик з інструментами і розрізав шви хірургічними ножицями. У згортку було дві речі: зошит і запечатаний конверт.
— Насамперед подивимося зошит, — запропонував лікар.
Сквайр і я зацікавлено дивилися лікареві через плече, як він перегортав сторінки зошита, бо, перш ніж розкрити його, лікар ласкаво покликав мене до себе від столика, за яким я вечеряв, і запропонував мені взяти участь в дослідженні загадкового згортка.
На першій сторінці зошита ми побачили лише кілька уривчастих слів, ніби хтось забавляючись чи для проби пера писав усе, що спаде на думку. Між іншим, тут був і той напис, що його капітан витатуював у себе на руці: «Хай здійсняться мрії Біллі Бонса», й інші, йому подібні, як, наприклад: «Містер Б. Бонс, штурман», «Годі рому», «На пальмовій набережній він дістав повнотою все йому належне». Були й інші написи, що складалися здебільшого з одного слова та були зовсім незрозумілі. Мене дуже зацікавило, хто саме був той, що «дістав повнотою», і що саме «йому належало». Можливо, удар ножем у спину?
— Ну, тут мало цікавого, — сказав лікар Лайвсі, гортаючи зошит далі.
Наступні десять чи дванадцять сторінок були заповнені якоюсь дивовижною бухгалтерією. На одному кінці рядка стояла дата, а на другому — сума, як і звичайно в бухгалтерських рахунках. Але замість пояснювальних записів між датою і сумою стояло тільки різне число хрестиків. Так, наприклад, 12 червня 1745 року було записано, очевидно, прибуток сімдесят фунтів стерлінгів, але замість пояснення, звідки вони взялися, стояло тільки шість хрестиків. А втім, зрідка додавалася назва місцевості, наприклад: «Проти Каракаса», або ж позначено було довготу і широту, наприклад: «62°17? 20''; 19°2? 40''».
Записи велися майже протягом двадцяти років. Заприбутковані суми весь час зростали. А в самому кінці, після п'яти чи шести помилкових закреслених підрахунків, було підбито загальний підсумок і зроблено напис: «Пай Бонса».
— Нічогісінько не розумію! — сказав лікар Лайвсі.
— Та тут же все ясно, як день! — вигукнув сквайр. — Перед нами прибуткова книга цього підлого пса. Хрестиками замінено назви кораблів та міст, що вони їх потопили або пограбували. Цифри означають частку цього негідника у загальній здобичі. Там, де він боявся неточності, він додавав деякі пояснення, як-от «проти Каракаса». Це значить, що проти Каракаса вони пограбували якийсь нещасний корабель. Допоможи боже бідолашним душам, що були на цьому кораблі.
— Правильно! — погодився лікар. — От що значить бути мандрівником! Правильно! Бачте, і прибутки його зростають в міру того, як він підвищувався рангом.
Більше ніяких записів там не було, крім назв кількох місцевостей, що були написані на окремій сторінці в кінці зошита, і таблиці для обчислювання французьких, англійських та іспанських грошей на монету, яка була в обігу.
— Бережливий молодчик! — вигукнув лікар. — Цього нелегко було обдурити.
— А тепер, — сказав сквайр, — подивимось, що тут.