Навряд чи треба казати вам, як мучив мою уяву цей одноногий моряк. Уночі під час шторму, коли вітер хитав усі стіни нашого будинку, а прибій ревів у затоці і скелях, цей моряк ввижався мені у сні в тисячах образів, страшний, мов тисяча дияволів. Іноді я бачив його з ногою, відрізаною до коліна; іноді — відтятою по самісіньке стегно. Часто він з'являвся переді мною у вигляді жахливої потвори, що так і народилася з однією ногою, яка стирчала з середини тулуба. На цій одній нозі він ганявся за мною, перескакуючи через паркани і рівчаки. Отже, недешево діставалися мені оті щомісячні чотири пенси; я розплачувався за них страхітливими снами.
Та хоч який страшний був для мене одноногий моряк, І зате самого капітана я боявся куди менше, ніж усі інші, І хто його знав. Іноді ввечері він випивав рому з водою | більше, ніж могла витримати його голова. Тоді він довго сидів у корчмі, співав свої давні, дикі, жорстокі морські пісні, не звертаючи уваги ні на кого з присутніх. А бувало й так, що він замовляв випивку на всіх і примушував наших відвідувачів, що тремтіли від жаху, слухати його розповіді про морські пригоди або підспівувати йому хором. І дуже часто стіни нашого будинку тремтіли від «Йо-го-го, ще й пляшечка рому», бо всі запрошені, побоюючись за своє життя, намагалися перекричати один одного і співати якнайголосніше, щоб не навернути на себе гнів капітана. А під час таких припадків капітан був справді небезпечним гостем: він то грюкав кулаком об стіл, вимагаючи, щоб усі замовкли; то раптом спалахував буйним гнівом, коли його перебивали, запитуючи про щось; то, навпаки, шаленів од того, що ніхто не звертався до нього з запитаннями, а це означало, що товариство неуважно слухає його. Він не дозволяв нікому піти з корчми, аж поки сам не напивався до нестями й не йшов, хитаючись, спати.
Але страшнішими за нього самого були його розповіді, жахливі розповіді про шибениці, про ходіння по дошці[5], про шторми на морі, про острови Тортугас[6], про розбійницькі гнізда і розбійницькі вчинки в Іспанському морі[7].
За його власними словами, він, мабуть, прожив усе життя серед найзапекліших негідників, які будь-коли виходили в море. А лайка, що нею він пересипав свої розповіді, лякала наших простодушних сільських жителів не менше ніж злочини, які він змальовував.
Мій батько весь час повторював, що ми будемо розорені, бо люди незабаром перестануть приходити в нашу корчму, де з них знущаються і звідки вони повертаються додому сповнені жаху! Але я певен, що присутність капітана, навпаки, добре впливала на наші справи. Правда, відвідувачі лякалися спочатку, та через день їх знову тягло до капітана. Він вніс якесь приємне збудження у тихе, сонливе сільське життя. Підібралась навіть група юнаків, які захоплювалися капітаном і називали його «справжнім морським вовком», «наскрізь просоленим моряком» та іншими такими назвиськами.
На їхню думку, саме такі люди зробили Англію грозою морів.
Але, з другого боку, він по-справжньому руйнував нашу сім'ю. Минав тиждень за тижнем, місяць за місяцем; гроші, які він у перший день кинув на поріг нашої корчми, давно вже були витрачені, нових він не платив, і в батька не вистачало сміливості вимагати плати. Коли ж навіть батько і згадував про це, то капітан починав сопіти так голосно й люто, так гнівно поглядав на нього, що він якомога швидше тікав з кімнати. Я бачив, як після таких спроб мій бідолашний батько розпачливо заломлював руки. Я певен, що пережиті ним тривоги й страхи дуже прискорили його передчасну смерть.
За весь час, який капітан жив у нас, він ні разу не змінив свого одягу, тільки купив кілька пар панчіх у вуличного торговця. Один край його трикутного капелюха обвис; капітан так його й лишив, хоч це завдавало йому чимало неприємностей під час сильного вітру. Я добре пам'ятаю, який вигляд мала його куртка, яку він сам латав у своїй кімнаті. Латка там була на латці.
Він ніколи не писав і не одержував ніяких листів. І ніколи. ні з ким не розмовляв, крім сусідів, — та й то здебільшого, тільки коли був добре випивши. Ніхто також ніколи не бачив, щоб він хоч раз відмикав свою скриню.
5
Ходіння по дошці — смертна кара, яку застосовували пірати. Полягала вона в тому, що засудженому зав'язували очі і змушували його ходити по перекинутій через борт дошці, поки він не падав у воду.