— Але кожен матрос знає про це, сер, — заперечив капітан.
— Лайвсі, це, мабуть, ви або Гокінс! — скрикнув сквайр.
— Тепер уже все одно, хто проговорився, — відповів лікар.
Я помітив, що ні він, ні капітан не звернули уваги на протести містера Трілоні. Та й я теж не повірив йому, бо він справді був страшенним базікалом. Але тепер я гадаю, що містер Трілоні мав слушність і що команда без нас знала розташування острова.
— Я, джентльмени, — вів далі каштан, — не знаю, в кого ця карта, але я рішуче вимагаю, щоб її тримали в таємниці навіть од мене і містера Ерроу. В противному разі я проситиму вас звільнити мене.
— Розумію, — сказав лікар. — Ви хочете, щоб ми сховали карту і розмістили охорону з надійних людей у кормовій частині судна біля складу зброї і пороху. Інакше кажучи, ви боїтеся бунту.
— Сер, — відповів капітан Смоллетт, — я ніяк не хочу образити вас, але заперечую ваше право приписувати мені те, чого я не казав. Жоден капітан, сер, не вийде в море, якщо він має досить підстав сказати таке. Щодо містера Ерроу, то я вважаю його безсумнівно чесною людиною. Те саме можна сказати й про деяких матросів, наскільки я їх знаю. Але я відповідаю за корабель і за життя кожної людини на борту. Я бачу, що багато що, на мою думку, робиться не зовсім правильно. Прошу вас вжити певних запобіжних заходів або звільнити мене. Оце й усе.
— Капітан Смоллетт, — почав лікар, усміхаючись, — ви чули коли-небудь байку про гору, що народила мишу? Пробачте мені, але насмілюся сказати, що ви нагадали мені цю байку. Коли ви увійшли сюди, я готовий був ручитися своєю перукою, що ви мали на думці більше, ніж це.
— Докторе, — сказав капітан, — ви дуже спостережливі. Коли я увійшов сюди, я хотів просити про звільнення. Я не думав, що містер Трілоні захоче вислухати хоч одне моє слово.
— Я і не став би слухати! — крикнув сквайр. — Коли б не Лайвсі, я б послав вас під три вітри. Але тепер я вже вислухав вас і зроблю так, як ви бажаєте. Хоч думка моя про вас стала. гіршою.
— Це як вам завгодно, сер, — відповів капітан. — Пізніше ви зрозумієте, що я тільки виконав свій обов'язок.
Сказавши це, він пішов.
— Трілоні, — мовив лікар, — проти всіх моїх сподіванок, я переконався, що у вас на борту є двоє чесних людей: цей чоловік і Джон Сільвер.
— Щодо Сільвера, то я згоден, — вигукнув сквайр, — але щодо цього нестерпного шелихвоста, то я вважаю його поведінку негідною мужчини, моряка і особливо англійця.
— Гаразд, — сказав лікар, — побачимо.
Коли ми вийшли на палубу, матроси почали вже переносити зброю і порох, співаючи своє «Йо-го-го!». Капітан і містер Ерроу стежили за роботою.
Мені дуже сподобалось, як ми тепер розмістилися. На кормі, ближче до середини, було обладнано шість кают, які з боку лівого борту з'єднувалися запасним проходом з камбузом і кубриком. Спочатку ці шість кают призначалися для капітана, Ерроу, Гентера, Джойса, лікаря і сквайра. Потім дві з них віддали мені й Редрету, а містер Ерроу і капітан мали спати на палубі в рубці, яка була так розширена, що могла цілком правити ші каюту. Звичайно, вона була таки дуже низька, але и ній знайшлося досить місця, щоб повісити два гамаки. Навіть штурман, і той, здавалося, був задоволений таким розміщенням. Можливо, що й у нього теж були сумніви з приводу команди, але це тільки моє припущення, бо, як ви скоро дізнаєтеся, ми дуже недовго перебували в його товаристві.
Всі ми старанно працювали, переносячи порох та обладнуючи наші каюти, коли нарешті з берега на шхуну прийшли останні матроси і разом з ними Довгий Джон.
Кухар зліз на борт спритно, наче мавпа. Тільки-но він побачив, чим ми зайняті, гукнув:
— Гей, братки! Що ж це ви робите?
— Переносимо бочки з порохом, Джон, — відповів матрос.
— Навіщо, хай вам чорт! — захвилювався Довгий Джон. — Ми так пропустимо ранковий відплив!
— Це мій наказ! — коротко відказав капітан. — А вам слід зійти вниз, чоловіче. Матросам треба приготувати вечерю.
— Слухаю, слухаю, сер, — відповів кухар.
І, доторкнувшись рукою до свого трикутного капелюха, швидко зник у дверях камбуза.
— Це дуже хороший чоловік, капітане, — сказав лікар.
— Можливо, сер, — відповів капітан Смоллетт. — Обережніше там, хлопці, обережніше! — І він побіг до матросів, що котили бочку з порохом. Потім, помітивши раптом, що я розглядаю щойно встановлений нами в центрі палуби фальконет — велику дев'ятифунтову бронзову гармату, — капітан гримнув на мене:
— Гей, юнго! Геть звідси! Йди до кухаря, хай він дасть тобі роботу!
Спускаючись униз, я чув, як він голосно сказав лікареві: