Однак ті матроси, які плавали з ним раніше, дуже шкодували, що він уже не такий, яким був.
— Наш Барбекю не простий чоловік, — казав мені другий боцман. — Замолоду він учився в хорошій школі і якщо захоче, то може говорити, мов з книжки. А який він хоробрий, наш Довгий Джон! Лев перед ним нічого не вартий. Я бачив, як він розправлявся з чотирма — один, без зброї!
Вся команда поважала його і навіть корилася йому. Він знаходив слушне слово для кожного й кожному умів зробити якусь послугу. Зі мною він був надзвичайно ласкавий і завжди радів, коли я заходив до нього в камбуз, який він тримав у зразковій чистоті. Посуд, завжди почищений і акуратно розвішений. В кутку в клітці сидів папуга.
— Заходь, Гокінс, — запрошував Сільвер мене, — заходь побалакати з Джоном. Нікому не радію я так, як тобі, синку. Сідай і послухай новини. Ось Капітан Флінт — я назвав свого папугу Капітаном Флінтом на честь славнозвісного пірата, — так от Капітан Флінт пророкує нам щасливу подорож. Правду я кажу, Капітане?
Папуга неймовірно швидко почав повторювати:
— Піастри! Піастри! Піастри!
І повторював доти, аж поки зовсім не вибивався з сил або поки Джон не закривав клітку хустиною.
— Оцей птах, — казав він, — прожив уже, мабуть, років двісті, Гокінс. Папуги живуть страшенно довго. Хіба що сам диявол бачив на своєму віку більше зла, ніж мій папуга. Він плавав з Інглендом, славетним капітаном Інглендом, піратом. Він побував на Мадагаскарі, на Малабарі, в Сурінамі, в Провіденсі, в Порто-Белло. Він бачив, як виловлюють золото з потоплених кораблів. Отам він і навчився кричати «піастри». Та й не дивно: адже тоді виловили триста п'ятдесят тисяч піастрів, Гокінс! Бачив він і як брали на абордаж корабель віце-короля Індії біля Гоа. А поглянь на нього, наче зовсім дитина… Але ж ти добро понюхав пороху, правда, Капітане?
— Повертай на інший галс! — верещав у відповідь папуга.
— О, він у мене чудовий моряк! — казав кухар і давав птахові цукор, витягаючи його з кишені.
Після цього папуга починав клювати грати клітки й вигукувати найбрутальнішу лайку.
— Бачиш, хлопче, не можна торкнутися дьогтю і не вимазатися, — пояснював мені Довгий Джон. — Ця бідолашна сіра невинна пташка лається, мов тисяча чортів, але вона не розуміє, що каже. Вона б так само лаялась і перед самим господом богом.
1 Джон з такою урочистістю торкався пучкою пасма волосся, яке спадало йому на лоб, що здавався мені найблагороднішою людиною в світі.
Тим часом сквайр і капітан Смоллетт все ще ставилися один до одного дуже холодно. Сквайр навіть і не намагався приховати своєї зневаги до капітана, а той і собі майже ніколи не розмовляв із сквайром. Коли ж йому все-таки доводилося відповідати на запитання сквайра, то говорив він різко, коротко й сухо, без жодного зайвого слова. Капітан мав нарешті визнати, що помилково ганив команду, що більшість людей виявили себе хорошими моряками і поводились як слід. Що ж до шхуни, то він навіть захоплювався нею.
— Вона слухається керма, як хороша дружина слухається свого чоловіка, сер. Але, — додав він, — ми ще не повернулися додому, і цей рейс мені все одно не подобається.
На такі слова сквайр відповідав тим, що повертався до нього спиною й починав ходити по палубі, гордо задерши підборіддя.
— Ще трохи, — казав він, — і в мене увірветься терпець.
Нам довелося перенести бурю, яка тільки підтвердила добрі якості нашої «Іспаньйоли». Всі матроси на борту були дуже задоволені. Та воно й не дивно. На мою думку, від часів Ноєвого ковчега ні на одному кораблі так не потурали команді, як на нашому. Подвійну порцію грогу видавали при першій-ліпшій нагоді. А коли сквайр довідувався про день народження когось із матросів, то неодмінно влаштовувався бенкет для всіх. На палубі завжди стояла бочка з яблуками, щоб кожен, хто побажає, міг ласувати, коли йому заманеться.
— Нічого доброго з цього не вийде, — казав капітан лікареві Лівсі. — Це тільки псує команду. Ви вже мені повірте.
Проте бочка з яблуками, як ви ще побачите, стала нам у пригоді. Бо тільки завдяки їй ми вчасно дізналися про небезпеку і не загинули від рук зрадників.
Ось як це сталося. Користуючись пасатом[22] ми швидко підпливали до острова, розташування якого я й досі не маю права відкрити. Вдень і вночі ми пильно стежили за обрієм, сподіваючись побачити землю. За розрахунками, нам лишалося плисти менше однієї доби. Цієї ночі або найпізніше завтра вранці ми мали побачили Острів Скарбів. Дув погожий вітрець. Море було спокійне. Ми тримали курс на південь-південь-захід. «Іспаньйола» швидко мчала вперед, іноді зариваючись у хвилю бушпритом[23] і розкидаючи фонтани бризок. Все було гаразд, всі були в чудовому настрої, всі раділи закінченню першої половини нашого плавання.
22
Пасати — постійні північно-східні вітри у північній і південно-східні вітри у південній півкулях, що дують в області між тропіками і екватором.
23
Бушприт — горизонтальна або похила щогла, виставлена вперед з носа судна (у парусних суден).