І от після заходу сонця, закінчивши роботу, я пішов спати на свою койку, але раптом подумав, що непогано було б з'їсти яблуко. Швидко вискочив на палубу. Керманич, стежачи за вітрилами, легенько насвистував. Тишу порушували тільки хвилі, що розбивались об низ і борти шхуни.
Я заліз у бочку й ледве намацав на дні одне яблуко. Сидячи там у темряві, заколисаний хлюпанням води і розміреним погойдуванням корабля, я мало не заснув. Раптом бочка захиталася: хтось навалився на неї спиною і важко сів на палубу. Я хотів уже вилізти, як раптом цей чоловік заговорив. Я пізнав голос Сільвера. І перш ніж він промовив десять слів, я вирішив не вилазити з бочки нізащо в світі. Я лежав на дні, тремтів і прислухався, задихаючись од жаху й цікавості. З цих перших десяти слів я зрозумів, що життя всіх чесних людей на судні залежить тепер од мене.
Розділ XI
ЩО Я ПОЧУВ, СИДЯЧИ В БОЧЦІ З-ПІД ЯБЛУК
— Ні, не я, — сказав Сільвер. — Флінт був капітаном. А я був квартирмейстером, через свою дерев'яну ногу. Ногу я втратив у тому самому ділі, коли старий П'ю втратив свої ілюмінатори. Мені ампутував ногу вчений хірург із коледжу, напханий латиною та всякою мудрістю. Але і його потім повісили в Корсо-Каслі, як собаку, сохнути на сонці разом з іншими… Так! То були люди Робертса, і все сталося через те, що вони міняли назви своїх кораблів. Сьогодні — «Королівське щастя», а завтра щось інше. А по-моєму, як судно охрестили, так його завжди й треба називати. Ми не міняли назви «Кассандри», і вона щасливо довезла нас усіх додому з Малабару після того, як Інгленд пограбував віце-короля Індії. Те саме можна сказати й про старий корабель Флінта, про «Моржа», який був насичений кров'ю і навантажений золотом так, що, здавалося, от-от піде на дно.
— Ех, — почув я захоплений вигук одного з наймолодших наших матросів. — Ну й молодець був цей Флінт!
— Девіс, кажуть, був не гірший, — відповів Сільвер. — Та я ніколи з ним не плавав. Плавав спочатку з Інглендом, потім з Флінтом. Оце й уся моя служба. А тепер вийшов у море сам, У Іпгленда я заробив дев'ятсот фунтів стерлінгів, а у Флінта — дві тисячі. Це непогано для звичайного матроса. І всі грошенята лежать у банку, ще й дають неабиякий процент… Де тепер люди Інгленда? Не знаю. А Флінтові? Ну, більшість із них тут, на кораблі. Вони радіють, що влаштувались. Адже деякі з них навіть жебрачили перед цим. Старий П'ю, втративши зір, марнував за рік тисячу двісті фунтів, наче лорд із парламенту. А де він тепер? Помер, гниє десь у землі. Але останні два роки він пухнув з голоду! Він жебрачив, крав, перерізав горлянки і все-таки не міг прохарчуватися як слід!
— От і будь піратом після цього, — кинув молодий матрос.
— Так, піратом, а не дурнем! — вигукнув Сільвер. — Дурнів нічого до добра не доводить! Та не про тебе зараз мова, ти хоч і молодий, але метикуватий. Я це побачив, тільки-но глянув на тебе. І я розмовлятиму з тобою, як з мужчиною.
Можете уявити собі, як я обурився, почувши, що цей запеклий негідник улещує іншого тими самими словами, що й мене!
Коли б я тільки міг, я, мабуть, убив би його тоді… Тим часом Сільвер вів далі, не підозрюючи, що його підслухують.
— Отак завжди з джентльменами долі. Життя їхнє нелегке, весь час ризикують вони повиснути на мотузку, зате їдять і п'ють, мов бойові півні. А коли ризик кінчиться — ого, в кишенях їхніх видзвонюють тоді не мідяки, а золоті монети! Щоправда, більшість грошей іде на горілку, і гуляння. І знову в самих сорочках виходять вони в море. Але я роблю не так. Я вкладаю всі свої гроші частинами в різні банки, щоб ні в кого підозри не було. Мені вже п'ятдесят років, не забувай. Як повернуся з цього рейсу, то почну жити солідним джентльменом. З мене досить, кажеш? Ну що ж, я пожив таки непогано. Ніколи не відмовляв собі ні в чому. Спав м'яко, їв солодко! Тільки в морі доводилось іноді скрутно. А з чого я почав? Був простим матросом, як і ти.
— Це так, — зазначив його співбесідник, — але ж тепер усі ваші заощаджені гроші пропадуть. Як ви насмілитесь з'явитися в Брістолі після цього плавання?
— А де, по-твоєму, лежать мої гроші? — насмішкувато перепитав Сільвер.
— У Брістолі, в банках та інших місцях, — відповів матрос.