Вони посадили мене за стіл, налили склянку вина, дали повну жменю ізюму і всі втрьох, один по одному, уклонившись, випили за моє здоров'я, за моє щастя й хоробрість.
— Ну, капітане, — мовив сквайр, — виявилося, що ви праві, а я помилився. Визнаю себе ослом і чекаю ваших наказів.
— Ви не більший осел, ніж я, сер, — відповів капітан. — Вперше зустрічаю команду, яка готує бунт і поводиться так тихо та смирно. З іншою командою я б уже давно здогадався і вжив потрібних заходів. Але ця просто спантеличила мене.
— Капітане, — сказав лікар, — дозвольте зауважити, що спантеличив вас Джон Сільвер. А він людина примітна.
— Він був би ще примітнішим, коли б уже гойдався на реї, — пробурмотів каштан. — Але це все тільки балаканина. Вона зараз ні до чого. У мене є деякі міркування, і, з дозволу містера Трілоні, я хотів би висловити їх.
— Ви тут капітан, сер. Слово належить вам, — надзвичайно ввічливо сказав містер Трілоні.
— По-перше, — почав містер Смоллетт, — нам треба йти вперед і робити те, що ми почали, бо відступати ми не можемо. Якщо я натякну про повернення, вони негайно збунтуються. По-друге, ми ще маємо час — принаймні до того моменту, як знайдемо скарби. По-третє, серед команди є ще вірні люди. Що б там не було, а рано чи пізно справа дійде до бою. Тому я пропоную вибрати слушний момент і першими напасти на них, коли вони не матимуть ніяких підозр. Мені здається, що можна покластися на ваших слуг, містер Трілоні?
— Як на самого мене, — заявив сквайр.
— Їх троє, — почав лічити капітан, — та нас троє, та Гокінс — ось уже сім чоловік. А на кого можна розраховувати з команди?
— Мабуть, на тих, яких Трілоні наймав сам ще до того, як зустрів Сільвера, — сказав лікар.
— Навряд, — заперечив сквайр. — Гендса я теж сам наймав.
— І я теж довіряв Гендсу, — признався капітан.
— Подумати тільки, що всі вони англійці! — вигукнув сквайр. — Їй-право, сер, в мене стало б мужності висадити корабель у повітря.
— Отже, джентльмени, — вів далі капітан, — я можу додати дуже небагато. Ми повинні вичікувати й пильнувати. Згоден, що це не дуже приємно. Приємніше було б діяти відразу. Але так уже доводиться, бо спочатку ми повинні довідатись, хто лишився вірний нам. Вичікувати слушної нагоди й пильнувати — така моя пропозиція.
— Джім тут нам може стати в пригоді, як піхто інший, — сказав лікар. — Матроси його не бояться, а він хлопець спостережливий.
— Гокінс, я цілком покладаюся на вас, — додав сквайр.
Правду кажучи, я дуже боявся, що не виправдаю їхнього довір'я, хоч завдяки щасливому випадкові справді врятував їм життя.
А поки що, про що б ми там не говорили, нас було тільки семеро з двадцяти шести. А коли не брати до уваги мене, хлопчика, то було всього шестеро проти дев'ятнадцяти.
Частина третя
МОЇ ПРИГОДИ НА БЕРЕЗІ
Розділ XIII
ЯК ПОЧАЛИСЯ МОЇ ПРИГОДИ НА БЕРЕЗІ
Вигляд острова душе змінився, коли наступного ранку я вийшов на палубу. Хоч вітер зовсім ущух, за ніч ми все-таки досить помітно просунулися вперед і тепер стояли всього за півмилі на південний схід від низького східного берега. Одноманітна сіра рослинність вкривала більшу частину поверхні острова. Цю одноманітність подекуди перетинали у низьких місцях смужки жовтого піску і якісь високі дерева з породи хвойних, що росли поодинці або невеличкими купками. Та все ж загальний вигляд острова був одноманітний і сумний. Горби випиналися серед лісу гострими голими скелями. Всі вони мали дуже химерну форму, а особливо Підзорна Труба, що височіла над усіма на триста чи чотириста футів: схили її були стрімкі, прямовисні, а верхівка зрізана чисто, мов п'єдестал для статуї.
«Іспаньйола» погойдувалася на океанських хвилях, цідячи воду в шпігати[26]. Хвилі вдаряли в борти, кермо крутилося, і все судно скрипіло, стогнало й скакало, мов іграшкове. Я міцно вчепився в бакштаг[27] і відчув, що мене починає нудити. Все крутилося перед моїми очима. Я вже звик до моря, коли корабель мчав по хвилях, але тепер він стояв на якорі і в той же час крутився у воді, наче пляшка; від цього мені ставало млосно, особливо вранці і натщесерце.
Не знаю, що на мене вплинуло, може, саме це гойдання, а може, похмурий вигляд острова з сірими одноманітними лісами, з голими гранітними скелями, з прибоєм, що грізно ревів і пінився біля стрімкого берега, — але хоч сонце сяяло яскраво і гаряче, хоч морські птахи ловили в морі рибу, пронизливо верещали, і хоч кожен на моєму місці радів би землі після такого довгого плавання, на серці в мене було тужно. І з першого ж погляду я зненавидів Острів Скарбів.
27
Бакштаг — снасті на судні, які підтримують з боків щогли шлюп-балки, вантажні стріли і т. п.