Але було ясно, що гармата вистрілить неодмінно. Розбійники навіть не дивилися на свого пораненого товариша, хоч він був живий, і ми бачили, як він намагався відповзти вбік.
— Готово! — крикнув сквайр.
— Стоп! — луною відгукнувся капітан.
Він і Редрет так сильно затормозили веслами, що корма занурилась у воду. Сквайр попередив нас вчасно. Гримнув гарматний постріл, той самий, що його почув Джім, — пострілу сквайра він не почув. Ніхто з нас не помітив, куди вдарило ядро, але мені здалося, що воно просвистіло над нашими головами і що вихор, який воно зняло, був причиною нашого нещастя.
Як би там не було, одразу ж після пострілу наша шлюпка почала повільно занурюватись у воду. На щастя, глибина тут була невелика, всього три фути. Ми з капітаном благополучно стали на дно «один проти одного. А решта троє викупалися з головою і повиринали, відпльовуючись і відсапуючись.
Зрештою, нічого страшного не трапилося. Ніхто з нас не загинув, і всі ми дісталися берега. Але загинули всі наші запаси, а ще гірше було те, що з п'яти наших мушкетів не підмокли тільки два — мій (його я інстинктивно підняв над головою, коли стрибав у воду) і мушкет капітана. Він запобігливо повісив свою зброю за спиною замком угору. А решта три мушкети пірнули під воду разом з нашою шлюпкою.
З лісу, вже зовсім недалеко від нас, почулися голоси піратів. Нам загрожувало бути відрізаними од частоколу. Крім того, ми боялися, що Гентер і Джойс не зможуть утриматися проти шести піратів. Щодо Гентера, правду кажучи, ми були спокійні, але Джойс нас непокоїв: він був слухняний, ввічливий камердинер, міг добре чистити вбрання, але вояка з нього був нікудишній.
Занепокоєні усім цим, ми поквапливо дісталися бродом до берега, кинувши напризволяще бідолашну шлюпку, в якій лишилася добра половина нашого пороху і провізії.
Розділ XVIII
РОЗПОВІДЬ ПРОДОВЖУЄ ЛІКАР. КІНЕЦЬ БОЇВ ПЕРШОГО ДНЯ
Щосили бігли ми через ліс, який відділяв нас од частоколу, і з кожним нашим кроком голоси піратів лунали все ближче й ближче. Незабаром ми почули тупіт їхніх ніг і тріскотіння гілок у хащі, що їх вони ламали, продираючись.
Я розумів, що нам не минути серйозної сутички, і оглянув курок свого мушкета.
— Капітане, — сказав я, — Трілоні б'є без промаху. Дайте йому свою рушницю, бо його мушкет підмок.
Вони обмінялися рушницями, і Трілоні, мовчазний і спокійний, як і з самого початку, на хвилину зупинився, щоб перевірити заряд. Саме тоді я помітив, що Грей не має зброї, і дав йому свій кортик. Ми зраділи, побачивши, як він поплював на руку, насупив брови і махнув кортиком, розтинаючи повітря. З усього було видно, що наш новий боєць не підведе.
Пробігши ще кроків сорок, ми дісталися узлісся й побачили частокіл просто перед собою. Ми підійшли якраз до середини його південного боку. А в цей самий час семеро піратів з боцманом Джабом Андерсоном галасуючи вискочили з лісу біля південно-західного рогу частоколу.
Побачивши нас, вони збентежено зупинилися. Ми скористалися з цього й вистрілили. Стріляли не тільки я та сквайр, стріляли з-за прикриття Гентер і Джойс. Чотири постріли гримнули майже водночас і зробили свою справу: один пірат упав, решта поспішно сховалися в лісі.
Знову зарядивши мушкети, ми прокралися вздовж частоколу, щоб оглянути ворога.
Він був мертвий: куля влучила йому прямо в серце.
Ми не встигли навіть зрадіти нашому успіхові, коли з-за кущів пролунав пістолетний постріл, над вухом моїм свиснула куля, і бідолашний Том Редрет захитався й упав на землю. Ми з сквайром відповіли на постріл. Але стріляти нам довелося навмання, і, очевидно, наші заряди пропали марно. Знову зарядивши рушниці, ми підбігли до бідолашного Тома.
Капітан і Грей уже схилилися над ним. Я тільки глянув на нього й одразу побачив, що справа безнадійна.
Мабуть, швидкість нашої відсічі злякала піратів, ї вони відступили, бо ми без усяких перешкод змогли перетягти бідолашного старого єгеря через частокіл і занести його до блокгауза. Том стогнав і сходив кров'ю.
Бідолашний старий! Він нічому не дивувався, ні на що не скаржився, нічого не боявся і навіть ні на що не бурчав від самого початку наших пригод аж до цієї останньої хвилини, коли ми поклали його вмирати в блокгауз. Він, мов троянець, один стримував ворогів у коридорі на шхуні. Всі накази виконував мовчазно, покірливо і сумлінно. Він був старіший за кожного з нас принаймні років на двадцять. І ось тепер цей похмурий старий і вірний слуга помирав у нас на очах.