Сквайр упав перед ним навколішки, цілував йому руки і плакав, мов дитина.
— Я вмираю, докторе? — спитав Том.
— Том, друже, — сказав я, — недовго тобі жити.
— Хотів, би я розплатитися з ними за той постріл, — відповів він.
— Том, — промовив сквайр, — скажи, чи прощаєш ти мене?
— Хіба ж я можу прощати чи не прощати свого пана, сквайре? — відповів слуга. — А втім, хай буде так. Амінь!
Кілька хвилин він лежав мовчки, а потім попросив, щоб хтось прочитав молитву.
— Такий уже звичай, сер, — додав він, ніби просячи пробачення. І невдовзі, не мовивши більше ні слова, помер.
Тим часом капітан, за яким я стежив здивовано, витяг із скрипі й туго набитих кишень купу найрізноманітніших речей: британський прапор, біблію, моток шворки, перо, чорнило, корабельний журнал і кілька фунтів тютюну. Він відшукав довгу соснову жердину і з допомогою Гентера встановив її над блокгаузом у тому місці, де перехрещувалися колоди. Потім зліз на дах і прив'язав до жердини й розправив морський британський прапор. Очевидно, це дуже втішило його. Він зійшов униз і спокійнісінько почав перелічувати й сортувати припаси. Роблячи це, він іноді поглядав на Тома, а коли той помер, підійшов і покрив його другим прапором.
— Не треба так сумувати, сер, — сказав він, потискуючи руку сквайра. — Він загинув, виконуючи свій обов'язок, а воскресити його не в нашій владі.
Потім він одвів мене вбік і спитав:
— Докторе Лайвсі, через скільки тижнів ви із сквайром чекаєте на прибуття другого корабля?
Я відповів йому, що тут ідеться не про тижні, а про місяці. Тільки в тому випадку, якщо ми не повернемося до кінця серпня, Блендлі пошле нам на допомогу корабель. Але не раніше й не пізніше.
— От і підрахуйте, коли цей корабель буде тут, — закінчив я.
— Ну, сер, — сказав капітан, чухаючи потилицю, — за таких обставин нам доведеться скрутнувато, навіть коли дуже пощастить.
— Що ви цим хочете сказати? — спитав я.
— Дуже шкода, сер, що ми втратили вантаж, який везли вдруге. Ось що я хочу сказати. Пороху й куль у нас досить, але провізії мало, дуже мало, докторе Лайвсі. Мабуть, нам навіть і не доведеться шкодувати, що позбулися зайвого їдця.
І він показав на покрите прапором тіло Редрета. В цю мить високо над дахом блокгауза пролетіло з ревом і свистом ядро. Воно впало десь далеко за нами в лісі.
— Ого! — сказав капітан. — Почали бомбардування! — Та у вас не вистачить пороху.
Але вдруге вони поцілили краще. Ядро перелетіло через частокіл і впало біля блокгауза, здійнявши хмару піску, хоч і не завдало ніякої шкоди.
— Капітане, — сказав сквайр, — зі шхуни зовсім не видно блокгауза. Мабуть, вони ціляться у прапор. Чи не розумніше буде спустити його?
— Спустити прапор? — обурився капітан. — Ні, сер. Я цього не зроблю.
І ми всі одразу погодилися з ним.
Ішлося не тільки про честь і гордість моряка: зберігаючи прапор, ми показували нашим ворогам, що нам не страшна їхня канонада.
Увесь вечір тривало бомбардування. Одне ядро перелітало, інше не долітало або ж тільки здіймало хмару піску біля огорожі. Піратам доводилося цілитись високо, а тому ядра втрачали силу й заривалися в пісок. А осколки ядер майже ніякої шкоди нам не завдавали, хоча один з них попав у дах, а другий пробив підлогу. Тому ми незабаром звикли до канонади і звертали на неї уваги не більше, ніж на тріскотню цвіркуна.
— В усій цій історії б одна добра річ, — зазначив капітан. — Як видно, у лісі перед нами зараз нема жодного розбійника. Відплив збільшився, і наші припаси, мабуть, показалися з-під води. Отже, викликаю охочих піти по свинину.
Грей і Гентер перші вийшли наперед. Добре озброївшись, вони перелізли через частокіл. Але свинина дісталася не їм. Бунтівники були хоробріші, ніж ми гадали, або ж вони покладали більше сподіванок на канонірське вміння Ізраеля Гендса.
Так чи так, але четверо чи п'ятеро з них виловлювали паші припаси і йшли бродом з ними до шлюпки, яка стояла поблизу. Один з матросів помалу веслував, щоб течія не віднесла шлюпку. Сільвер стояв на кормі, віддаючи команду. І кожен з них був тепер озброєний мушкетом. Очевидно, вони дістали зброю з свого потайного складу.
Капітан сів на стовбур і почав записувати в корабельний журнал: «Олександр Смоллетт — капітан, Девід Лайвсі — корабельний лікар, Абрагам Грей — тесляр, Джон Трілоні — власник корабля, Джон Гентер і Річард Джойс — слуги й земляки власника «корабля — оце й усі, хто не зрадив своєму обов'язку. Сьогодні вони зійшли на берег, взявши з собою припасів, яких вистачить щонайбільше на десять днів, і підняли британський прапор над блокгаузом на Острові Скарбів. Томаса Редрета, слугу власника корабля і його земляка, убили бунтівники. Джім Гокінс, юнга…»