Вплив першого з цих наших спільників уже позначався: до пізньої ночі ми чули з берега, хоч були за півмилі звідти, п'яні вигуки й пісні. А щодо другого, то лікар «ручався своєю перукою», що не мине й тижня, як половина піратів захворіє на пропасницю, бо вони отаборилися біля болота і не мають ліків.
— Отже, — додав лікар, — коли вони нас усіх не перестріляють одразу, то скоро будуть раді повернутися на шхуну. У них є корабель, і вони завжди можуть повернутися до колишнього свого ремесла — морського розбою.
— Це перший корабель, який мені довелося втратити, — сказав капітан Смоллетт.
Я смертельно втомився, як ви можете собі уявити. Та все ж я довго крутився з боку на бік, поки заснув. Зате потім спав як убитий.
Всі давно вже повставали, поснідали і встигли принести чимало хмизу, коли я раптом прокинувся від несподіваного галасу й крику.
— Білий прапор! — крикнув хтось.
А потім почувся здивований вигук.
— Сам Сільвер!
Я скочив на ноги і, протираючи на бігу очі, кинувся до бійниці в стіні.
Розділ XX
СІЛЬВЕР-ПАРЛАМЕНТЕР
І справді, до частоколу підійшли двоє. Один з них розмахував білою ганчіркою, а другий — не хто інший, як гам Сільвер, — спокійно стояв біля нього.
Було ще дуже рано, і ранок був найхолодніший з усіх, що я їх пам'ятаю. Холод пронизував мене до кісток. Небо над нашими головами було ясне і безхмарне, верхівки дерев рожевіли від сонця. Але Сільвер і його супутники пояли в густій тіні, по коліна сховані туманом, який виповзав з болота. Холод і туман — ось у чому полягала сумна таємниця острова. Цей острів — вологе і нездорове місце, тут лютує пропасниця.
— Всі на місця! — наказав капітан. — Ручуся, що вони затіяли якусь хитрість. — Потім він гукнув піратам: — Хто йде? Стій, або стрілятиму!
— Білий прапор! — крикнув Сільвер.
Капітан стояв на ґанку, готовий миттю сховатись, якщо пірати спробують зрадницьки вистрілити. Він обернувся й наказав нам:
— Загін лікаря — до бійниць! Лікар Лайвсі, займіть північну стіну, будь ласка. Джім — східну. Грей — західну. Решті вартувати внизу й заряджати мушкети. Жвавіше, хлопці! Та обережніше!
Потім він знову звернувся до бунтівників:
— А чого ви хочете з вашим білим прапором?
Цього разу відповів не Сільвер, а другий пірат.
— Капітан Сільвер, сер, запрошує вас приїхати на шхуну й укласти перемир'я! — прокричав він.
— Капітан Сільвер? Я не знаю такого. Хто він? — гукнув капітан. І півголосом додав — Бачте! Вже капітан! Швидко підвищився в чині!
Довгий Джон відповів сам:
— Це я, сер. Наші бідолашні хлоп'ята обрали мене капітаном після вашого дезертирства, сер. — На слові «дезертирство» Сільвер зробив особливий наголос. — Ми готові підкоритися, якщо дійдемо згоди про умови перемир'я. А зараз я прошу тільки вашого слова, капітане Смоллетт, що ви не стрілятимете, поки я не відійду від частоколу.
— Я не маю ні найменшого бажання розмовляти з вами, — відповів капітан Смоллетт. — Та якщо ви хочете щось сказати мені, можете підійти сюди. Все. Тільки якщо ви задумали якусь зраду, нарікайте самі на себе.
— Цього досить, капітане! — весело вигукнув Довгий Джон. — Одного вашого слова цілком досить. Я знаю, що таке джентльмен, будьте певні.
Ми бачили, як пірат з білим прапором намагався затримати Сільвера. Це не було дивним, бо капітан розмовляв не дуже люб'язно. Але Сільвер тільки голосно розреготався і поляскав йоги по плечу, ніби й сама думка про небезпеку здавалася йому безглуздою. Він підійшов до частоколу, перекинув спочатку свою милицю, а потім переліз і сам надзвичайно швидко й спритно.
Повинен признатися: я так захопився всім, що відбувалося навколо, що зовсім забув про обов'язки вартового. Я навіть відійшов од бійниці і став позаду капітана, який сидів на ґанку, підперши голову руками, і замріяно дивився на воду, що вирувала в старому чавунному казані. Він тихо насвистував пісеньку — «До мене, юнаки і дівчата».
Сільверу було дуже важко здиратися на стрімкий схил горба. На м'якому піску, вкритому товстелезними пеньками, він із своєю милицею здавався безпорадним, мов корабель на мілині. Але, терпляче подолавши усі перешкоди, він підійшов до капітана і якнайлюб'язніше привітав його. На ньому було найкраще його вбрання: довгий, до колін, синій сукняний сюртук, усипаний мідними ґудзиками, і зсунутий на потилицю трикутний капелюх, обшитий тонким мереживом.