— А, це ви, голубе? — сказав капітан, підводячи голову. — Вам краще сісти.
— Дозвольте мені увійти в будинок, капітане, — жалібно попросив Довгий Джон. — Ранок, знаєте, дуже холодний, сер, щоб сидіти на вогкому піску.
— Послухайте, Сільвер, — відповів капітан, — коли б ви лишалися чесною людиною, то сиділи б оце зараз у своєму камбузі. Самі винуваті. Або ви — мій корабельний кухар, і тоді з вами поводяться люб'язно, або ж ви — капітан Сільвер, запеклий бунтівник і пірат, і тоді не чекайте від мене нічого, крім шибениці.
— Гаразд, гаразд, капітане, — відповів корабельний кухар, слухняно сідаючи на пісок. — Тільки потім вам треба буде подати мені руку, щоб я міг підвестися. А ви влаштувалися тут непогано!.. А, це Джім! Доброго ранку, Джім… Докторе, моє вам шанування! Та ви тут усі вкупі, наче щаслива родина, дозвольте так висловитись…
— Коли маєте щось казати, голубе, то кажіть, — перебив його капітан.
— Правильно, капітане, — відповів Сільвер. — Діло насамперед. Повинен признатися, ви добру штуку, утнули цієї ночі. Нічого не скажеш, добру штуку. Хтось із вас добре орудує дрючком. Дехто з моїх людей був просто вражений, та що там дехто, мабуть, усі були вражені… Я й сам, відверто кажучи, був дуже вражений… Може, саме через це я й прийшов сюди на переговори. Але клянуся громом, капітане, вдруге цього вже не станеться! Ми скрізь поставимо варту і зменшимо видачу рому. Може, ви думаєте, що всі ми перепилися до нестями? Так от, скажу вам, що я був тверезий; я тільки втомився, як пес. Коли б я прокинувся на секунду раніше, я спіймав би вас на гарячому, будьте певні. Він ще дихав, коли я підбіг до нього.
— Далі, — спокійно промовив капітан Смоллетт.
Все те, про що казав Сільвер, було для капітана загадкою, але цього ніяк не можна було помітити з його тону. Що ж до мене, то я почав дещо розуміти. Я пригадав останні слова Бена Ганна. І мені стало ясно, що це він провідав піратів уночі, коли ті лежали п'яні навколо вогнища. З радістю я відзначив, що тепер проти нас лишилося тільки чотирнадцять ворогів.
— Ось у чому річ, — вів далі Сільвер. — Ми хочемо здобути цей скарб, і ми здобудемо його. Така наша мета. А ви хочете врятувати собі життя — це ваша мета. Адже у вас є карта, га?
— Можливо, — відповів капітан.
— Я напевне знаю, що вона у вас є, — вів далі Довгий Джон. — Нема рації відмовлятися від цього. Це ні до чого доброго не приведе. Я хочу тільки сказати, що нам потрібна ваша карта, і більше нічого. А вам я особисто ніякого зла не бажаю…
— Нічого не вийде, голубе, — перебив його капітан. — Ми добре знаємо, які були ваші наміри. Та нам це байдуже, бо, як виявилося, руки у вас короткі.
Капітан спокійно подивився на пірата і заходився набивати свою люльку.
— Якби Аб Грей… — почав було Сільвер.
— Облиште! — закричав містер Смоллетт. — Грей не сказав мені нічого, та я ні про що його й не розпитував. Скажу більше: я з насолодою висадив би в повітря і вас, і його, і весь цей клятий острів! Ось що я думаю про всю вашу банду, голубе.
Цей невеликий спалах гніву начебто заспокоїв Сільвера. Перед цим він почав було сердитись, але стримався.
— Як вам завгодно, — сказав він. — Думайте, що хочете, я забороняти вам не стану… Ви, здається, хочете запалити люльку, капітане? Якщо дозволите, я зроблю те саме.
Він набив свою люльку й запалив. Двоє чоловіків довго сиділи, мовчки покурюючи, іноді поглядаючи один одному в обличчя, іноді затягаючись димом, іноді нахиляючись уперед, щоб сплюнути. Забавно було дивитися на них.
— Так от, — почав знову Сільвер, — наші умови такі. Ви нам даєте карту, щоб ми могли знайти скарб, ви перестанете стріляти в бідолашних моряків і розбивати їм голови, коли вони сплять. Якщо ви це зробите, ми запропонуємо вам на вибір два виходи. Перший вихід: ви сядете на корабель разом з нами після того, як ми навантажимо скарб, і я даю вам слово честі, що висаджу вас цілими і здоровими десь на берег. Якщо ж вам це не до вподоби, бо деякі мої матроси люди брутальні і мають з вами давні рахунки, тоді можете лишитися тут, на острові. Ми поділимо з вами запаси нарівно. І знову ж таки даю вам слово честі, що перше зустрічне судно я надішлю по вас. Тепер ви знаєте, які ми пропонуємо вам умови. На кращі ви й сподіватися не можете. Гадаю, — сказав він голосніше, — що всі люди в цьому домі чують мої слова, бо те, що я кажу одному, я кажу всім.
Капітан Смоллетт підвівся й вибив попіл з люльки на долоню лівої руки.
— Це все? — спитав він.
— Це моє останнє слово, клянуся громом! — відповів Джон. — Якщо ви відхилите ці умови, то замість мене заговорять наші рушниці.