— Чудово, — сказав капітан. — А тепер слухайте мене. Якщо ви прийдете до мене сюди поодинці і без зброї, я закую вас усіх у кайдани й одвезу до Англії, де вас судитимуть чесним судом. А якщо ви не прийдете, то запам'ятайте, що мене звуть Олександром Смоллеттом, що я стою під одним прапором і що я нікого з вас не помилую. Скарбу ви не знайдете. Втекти на кораблі ви не зможете: серед вас нема нікого, хто міг би вести корабель. Боротися з нами ви теж не дуже можете. Адже сам Грей подолав п'ятьох із вас. Ви добре сидите на мілині, пане Сільвер, і не скоро з неї зніметесь. Це останнє добре слово, яке ви чуєте від мене, бо, присягаюся небом, я всаджу вам кулю в спину, коли зустріну ще раз. Забирайтеся звідси, голубе. Та швидше!
Обличчя Сільвера налилося кров'ю. В його очах спалахнула лють. Він теж вибив попіл з своєї люльки.
— Дайте руку, щоб я міг підвестися! — крикнув він.
— Ні, — відповів капітан, — я вам руки не дам.
— Хто ж допоможе мені підвестися? — проревів він.
Ніхто і не ворухнувся. Страшенно лаючись, Сільвер доповз по піску до ґанку і, спершись на нього, знову став на свою милицю. Тоді він плюнув у струмок.
— Ось що, — закричав він, — ось що я думаю про вас! Не мине й години, як я розіб'ю ваш старий блокгауз, мов пляшку з ромом! Смійтеся, грім вас побий, смійтеся! Через годину ви будете сміятися на тому світі. А той, хто лишиться живим, той позаздрить і мертвим.
Жахливо лаючись, Сільвер пошкутильгав по піску. Кілька разів пробував він перелізти через частокіл і падав. Нарешті йому допоміг чоловік з білим прапором, і за одну мить вони зникли серед дерев.
Розділ XXI
АТАКА
Тільки-но Сільвер зник, капітан, який весь час не зводив з нього очей, обернувся до будинку й побачив, що на своєму посту стоїть тільки Грей. Тоді ми вперше побачили, як капітан гнівається.
— На місця! — заревів він.
Ми прожогом кинулися на свої пости.
— Грей, — сказав він, — я запишу твоє ім'я в корабельний журнал. Ти виконував свій обов'язок, як і личить справжньому морякові. Містер Трілоні, ви мене здивували, сер. Докторе, адже ви носили військовий мундир! Якщо так ви служили й біля Фонтенуа, сер, то краще вам було б лежати дома в ліжку.
Вахта лікаря вся повернулася до бійниць. Решта заходилися заряджати запасні мушкети. Всі ми почервоніли й почували себе мов побиті.
Деякий час капітан спостерігав усе це мовчки. Потім заговорив знову.
— Друзі, — сказав він, — я, так би мовити, випалив по Сільверу з усіх гармат. Я навмисне допік його до живого. Не мине й години, сказав він, як нас атакують. Числом нас менше, про це ви знаєте, зате ми сидимо в укріпленні. І хвилину тому я міг би навіть сказати, що у нас є дисципліна. Я не маю найменших сумнівів, що ми їх переможемо, якщо ви захочете цього.
Потім він обійшов усіх нас і визнав, що тепер усе гаразд.
У двох коротких стінах блокгауза — в північній і західній — було тільки по дві бійниці. У південній, де був ґанок, теж дві. А в північній — п'ять. На сімох ми мали двадцять мушкетів. Дрова ми склали в чотири штабелі, які назвали столами, — по одному біля кожної стіни, — і на кожен з цих столів поклали бойові припаси, по чотири заряджені мушкети, щоб вони були напохваті. Посередині лежали кортики.
— Загасіть вогонь, — наказав капітан. — Вже потепліло, а дим тільки їсть очі.
Містер Трілоні виніс на подвір'я залізну решітку й розкидав жар по піску.
— Гокінс ще не снідав… Гокінс, візьми свій сніданок і поїж на посту, — вів далі капітан Смоллетт. — Жвавіше, хлопче. Час не жде. Гентер, налий усім по чарці горілки.
Поки ми виконували ці накази, капітан швидко обміркував план оборони.
— Докторе, ви станете біля дверей, — мовив він. — Пильнуйте, але не висувайтеся. Стійте всередині й стріляйте через ґанок… Гентер, ви візьмете східну стіну. Джойс, друже мій, беріть західну. Містер Трілоні, ви найкращий стрілець, — ви з Греєм станете біля найдовшої північної стіни, де є п'ять бійниць. Звідти небезпека найбільша. Якщо вони підійдуть до блокгауза і почнуть стріляти через ці бійниці, то справи наші будуть погані. Гокінс, ні тебе, ні мене не можна вважати за влучних стрільців; ми заряджатимемо мушкети й допомагатимемо всім.
Капітан казав правду: сонце піднялося над деревами, освітило галявину і наче висмоктало туман. Пісок став гарячим, а на колодах блокгауза виступила розтоплена смола. Ми скинули куртки, розстебнули коміри сорочок і засукали рукава пр самі плечі. Кожен стояв на своєму посту, знемагаючи від спеки й очікування.