Так минула година.
— Хай йому чорт! — сказав капітан. — Стає нудно, як у мертвий штиль. Ану, Грей, заводь пісню!
І саме цієї хвилини ми помітили перші ознаки того, що починається атака.
— З вашого дозволу, сер, — спитав раптом Джойс, — коли я побачу кого-небудь, чи повинен я стріляти?
— Аякже! — крикнув капітан.
— Спасибі, сер, — цілком спокійно відповів Джойс.
Нічого поки що не трапилось, але це запитання Джойса змусило нас усіх насторожитись. Стрільці піднесли мушкети, а капітан стояв посеред блокгауза, міцно стуливши губи й насупивши брови. Так минуло кілька секунд. Раптом Джойс просунув у бійницю мушкет і вистрілив. Не встиг ще завмерти цей постріл, як з усіх боків лісу заторохтіли постріли і, наче ключ гусей, злетіли и гору білі хмарки. Кілька влучили в колоди блокгауза, але жодна не потрапила всередину.
Коли ж розвіявся пороховий дим, навколо частоколу і в лісі було знову тихо й пустинно, як і перед тим. Жодна гілка не ворухнулася, жоден мушкет своїм блиском не вказував на присутність наших ворогів.
— Ти влучив? — спитав капітан.
— Ні, сер, — відповів Джойс. — Гадаю, що ні, сер.
— Правду кажучи, і те непогано, — пробурмотів капітан Смоллетт. — Зарядіть йому рушницю, Гокінс. Скільки пострілів було на вашому боці, докторе?
— Я можу сказати цілком точно, — відповів лікар Лайвсі. — З цього боку було три постріли. Я бачив три спалахи: два з них поруч, а один далі, на захід.
— Три! — повторив капітан. — А скільки на вашому боці, містер Трілоні?
Але тут відповісти було нелегко. З півночі стріляли багато. Сквайр нарахував сім пострілів, а Грей вісім чи дев'ять. З заходу й сходу зроблено було тільки по одному пострілу. Отже, атаки слід було чекати з півночі, а з інших боків стріляли, тільки щоб відволікти пашу увагу. Проте капітан Смоллетт не змінив своїх наказів.
— Якщо піратам пощастить продертися всередину частоколу, — сказав він, — то вони зможуть захопити порожні бійниці й перестріляти нас усіх, мов щурів, у нашій власній фортеці.
А втім, нам не дали багато часу розмірковувати. На півночі раптом почувся крик, і невеликий загін піратів вискочив з лісу і кинувся до частоколу. З хащі знову заторохкотіли постріли, і одна куля, влетівши в двері, розтрощила лікарів мушкет. Нападники швидко, неначе мавпи, почали перелазити через частокіл. Сквайр і Грей стріляли знову й знову. Три розбійники впали: один всередину, а двоє — по той бік огорожі. Втім, один з них був, мабуть, наляканий, а не поранений, бо одразу ж схопився на ноги і зник у лісі.
Двоє лежали на землі, один утік, четверо благополучно перелізли через частокіл. Решта піратів — сім чи вісім чоловік, що укріпилися в хащі і мали, очевидно, по кілька мушкетів, — безперервно обстрілювали блокгауз, проте не завдавали нам ніякої шкоди.
Четверо нападників, підбадьорювані вигуками своїх товаришів з лісу, з криками кинулися до блокгауза. Ми кілька разів вистрілили в них. Але стрільці наші так квапилися, що, здається, ні разу не влучили. В одну мить четверо піратів збігли на пагорб і напали на нас. Голова Джаба Андерсона, другого боцмана, показалась у середній бійниці.
— Бий їх! Бий їх! — рикав він громовим голосом.
Тієї ж миті другий пірат, вихопивши з рук Гентера мушкет, схопив його за дуло і так ударив Гентера прикладом, що сердега непритомний упав на підлогу. Третій пірат, благополучно оббігши навколо дому, зненацька з'явився у дверях і з кортиком кинувся на лікаря.
Ми опинилися в такому становищі, в якому досі були наші вороги. Ще хвилину тому ми стріляли із захистку в незахищених піратів, а тепер під прикриттям були вони, а ми не могли відповідати на їхні постріли. Пороховий дим заповнив блокгауз, і це, власне, нас врятувало. У вухах у мене гуло і дзвеніло від стогону, криків і пістолетних пострілів.
— На вилазку, друзі, вперед, врукопашну! Кортики! — закричав капітан.
Я схопив зі штабеля кортик. Хтось інший, теж хапаючи кортик, різонув мене по руці, але я навіть не відчув болю. Я кинувся до дверей, на денне світло. Хтось вискочив слідом за мною, але хто — я не встиг побачити. Просто перед моїми очима лікар гнав схилом того пірата, який на нього напав. Я бачив, як одним ударом він вибив у нього з рук зброю, а потім полоснув кортиком по обличчю.
— Навколо будинку, друзі, навколо будинку! — закричав капітан.
І, незважаючи на метушню, я відчув якусь зміну в його голосі.
Машинально я виконав цей наказ і, піднявши кортик над головою, побіг за східний ріг блокгауза, де несподівано зіткнувся з Андерсоном. Він голосно заревів і замахнувся на мене блискучим мисливським ножем. Я не встиг навіть злякатися, але, ухиляючись від удару, спіткнувся на м'якому піску і покотився сторч головою під укіс.