Поки ми кружляли навколо щогли, «Іспаньйола» несподівано врізалась у пісок. Від поштовху вона помітно лягла набік. Палуба стала під кутом у сорок п'ять градусів, і через жолоби ринув потік води, який утворив на палубі біля больварка велику калюжу.
Ми обидва втратили рівновагу й обидва покотилися, майже обнявшись, до жолобів. Труп пірата в червоному ковпаку з розкинутими руками теж полетів за нами. Я вдарився головою об ногу боцмана так сильно, що зуби в мене клацнули. Та, незважаючи на це, мені першому пощастило схопитися на ноги: на Гендса навалився труп, несподіваний нахил корабля зробив неможливою дальшу біганину по палубі. Треба було негайно шукати інших способів порятунку, бо ворог був майже за мною. Не втрачаючи жодної секунди, я ухопився за ванти бізань-щогли, які висіли у мене над головою, і поліз нагору. Я жодного разу не перевів подиху, аж поки не сів на рею.
Врятувала мене швидкість, бо призначений мені удар ножа влучив на півфута нижче мого тіла. Розгніваний цією невдачею, Ізраель Гендс дивився на мене знизу вгору, широко й здивовано розкривши рота.
Скориставшися з цього перепочинку, я негайно перезарядив пістолет. Потім для більшої певності витяг і почав перезаряджати й другий пістолет.
Гендс, помітивши, що я роблю, зрозумів, мабуть, що становище його погіршало. Трохи повагавшись, він з трудом ухопився за ванти і, тримаючи ніж у зубах, поліз до мене. Ліз він дуже повільно, ледве підтягуючи поранену ногу й голосно стогнучи від болю. Я встиг приготувати обидва пістолети, перш ніж він просунувся на третину відстані, що нас розділяла. І тоді, тримаючи по пістолету в кожній руці, я заговорив до нього.
— Ще один крок, містере Гендс, — сказав я, — і я розтрощу вам голову! Мертві не кусаються, як вам відомо, — додав я посміхаючись.
Гендс одразу ж зупинився. З його обличчя я зрозумів, що він щось обмірковує, але так важко й повільно, що я, почуваючи себе в безпеці, голосно розреготався. Нарешті, кілька разів проковтнувши слину, він заговорив. На обличчі в нього був усе той же вираз остаточної розгубленості. Він витяг з рота ніж, який заважав йому говорити, але з місця не рушив.
— Джім, — почав він, — ми обидва заплутались, і ви і я, і нам треба миритись. Я наздогнав би вас, якби не той поштовх. Але мені завжди не щастить, завжди! Не дам я собі ради, доведеться мені, старому морякові, поступитися вам, Джім, корабельному юнзі.
Я насолоджувався його словами і радісно реготав, немов півень на сідалі. Та раптом він махнув правою рукою, і щось просвистіло в повітрі мов стріла. Я відчув удар і сильний біль. Плече моє було прибите до щогли. Від жахливого болю й несподіванки зовсім несвідомо я натиснув обидва курки. Мої пістолети вистрілили і випали у мене з рук. Але впали не тільки вони: глухо простогнавши, боцман випустив з рук ванти і полетів стрімголов у воду.
Розділ XXVII
«ПІАСТРИ!»
Через те що шхуна нахилилася, щогли звисали над водою, а з мого сідала на реї я бачив під собою тільки поверхню затоки. Гендс, який здерся на щоглу значно нижче мене, впав недалеко від корабля між мною і больварком. Bin тільки один раз виринув у скривавленій піні і зник назавжди. Крізь тиху прозору воду я бачив, як він лежить на чистому піщаному дні під тінню шхуни. Кілька рибок майнуло біля його тіла. Іноді від хвильок на поверхні води мені здавалося, що він ворушиться і намагається підвестись. Але він подвійно мертвий: застрілений і потоплений — і мав стати здобиччю риб саме на тому місці, де готував загибель мені.
Це видовище сповнило мене жахом. Усе замиготіло перед моїми очима. Кров гарячим потоком текла у мене по спині і грудях. Ніж, який прибив моє плече до щогли, палив мене, наче розпечене залізо. Але мене лякав не фізичний біль, це я стерпів би спокійно, — лякала мене думка про те, що я можу впасти з реї в тиху зелену воду, де лежить мертвий боцман.
Обома руками я так міцно вчепився за рею, що пальцям стало боляче. Я заплющив очі, щоб не бачити небезпеки. Поволі в голові моїй прояснилось, серце почало битися рівніше, і я опанував себе.