Розділ XXX
НА СЛОВО ЧЕСТІ
Я прокинувся — та й усі ми прокинулися, навіть вартовий, який закуняв біля дверей, — від дзвінкого голосу, що линув з узлісся:
— Гей, ви, в блокгаузі! Лікар прийшов!
І справді, то був лікар. Хоч я й зрадів, почувши його голос, але мимоволі й збентежився. Я згадав про своє дезертирство, про ту зраду, яку вчинив. І до чого це привело? До того, що я сиджу в полоні у розбійників, які щомиті можуть мене вбити. Мені соромно було глянути лікареві в обличчя. Очевидно, він устав ще затемна, бо тепер тільки розвиднялося. Підбігши до бійниці, я побачив, що він стоїть унизу, по коліна в повзучому тумані, як колись стояв Сільвер.
— Це ви, докторе? Найкращого вам ранку, сер! — весело крикнув Сільвер, ніби він зовсім і не спав. — Та й раненько ж ви прокинулись! Але недарма кажуть, що ранній птах перший знаходить собі їжу. Джордж, ворушися, синку, допоможи лікареві зійти на борт… Усе йде гаразд, докторе, і ваші пацієнти помалу одужують. Вони вже набагато бадьоріші й веселіші.
Так він базікав, стоячи на вершині горба з милицею під пахвою, спираючись однією рукою на стіну блокгауза, — зовсім колишній Джон, наш корабельний кухар, і голосом, і манерами, і сміхом.
— А у нас є сюрприз для вас, сер! — вів він далі. — Один маленький подорожній, хе-хе! Наш новий пожилець, сер. Хлопчина хоч куди. Спав він, як перший помічник капітана, поруч із Довгим Джоном, борт до борту і всю ніч.
Тим часом лікар Лайвсі переліз через частокіл і підійшов до кухаря. І я почув, як голос його змінився, коли він запитав:
— Невже Джім?
— Саме він і є, — відповів Сільвер.
Лікар мовчки зупинився. Здавалося, що він неспроможний рушити з місця.
— Гаразд! — сказав він нарешті. — Дружба дружбою, а служба службою, як ви самі говорите, Сільвер. Оглянемо спочатку наших пацієнтів.
Через хвилину він увійшов до блокгауза і, холодно кивнувши мені головою, заходився оглядати хворих. Він начебто зовсім не турбувався, хоча мав знати, що його життя висить на волосинці серед цих зрадливих демонів. Із своїми пацієнтами він розмовляв так, ніби робив звичайний професіональний візит у тихій англійській родині. Його поводження, очевидно, дуже впливало на піратів. Вони трималися з ним так, ніби нічого не сталося, ніби він усе ще буїв корабельним лікарем, а вони — благонадійними матросами.
— Ти одужуєш, друже, — сказав він молодцеві з забинтованою головою. — Інший на твоєму місці нізащо не вижив би. Мабуть, у тебе голова міцна, мов чавунний казан… А як ти себе почуваєш, Джордж? Та ти увесь жовтий! Печінка в тебе нікуди не годиться. Ти приймав ліки? Скажіть, він приймав ліки?
— Аякже, сер, аякже! Звичайно, він їх приймав, — відгукнувся Морган.
— Бачите, відтоді як я став лікарем бунтівників, або, точніше, тюремним лікарем, — пояснив з найприємнішою посмішкою лікар Лайвсі, — я вважаю для себе справою честі зберегти всіх вас для петлі ціленькими.
Пірати перезирнулись, але мовчки проковтнули цей жарт.
— Дік погано себе почуває, сер, — сказав один з них.
— Погано? — перепитав лікар. — Ану, підійди сюди, Дік, і покажи свій язик. О, зовсім не дивно, що він почуває себе погано! Таким язиком можна лякати й французів. Ще один захворів на пропасницю.
— Ага! — сказав Морган. — От що значить псувати біблії.
— От що значить бути справжніми віслюками, — в тон йому відповів лікар. — У вас просто не вистачило розуму, щоб відрізнити здорове повітря від зараженого і суху місцевість від гнилого болота. Я аж ніяк не здивуюся, якщо вас усіх розтрусить малярія. Отаборитися в болоті! Сільвер, ви дивуєте мене, їй-богу! Ви ж не такий дурень, як інші, але мені здається, що ви не маєте найменшої уяви про те, як оберігати здоров'я своїх підлеглих. Гаразд, — сказав лікар, розподіливши ліки і зробивши своїм пацієнтам вказівки, які вони вислухали покірно, ніби були учнями недільної школи, а не розбійниками. — На сьогодні досить. А тепер, якщо дозволите, я хотів би побалакати з цим хлопцем. — І він недбало кивнув головою в мій бік.
Джордж Меррі стояв біля дверей, відпльовуючись після якихось гірких ліків. Почувши прохання лікаря, він раптом почервонів, обернувся до нього і закричав: