— Де це ми? — запитав я.
— У Брістолі, — відповів Том. — Вискакуй.
Містер Трілоні зупинився у заїзді біля самих доків, аби спостерігати за тим, як просувається робота на кораблі. Радість моя була безмежною, адже нам довелося йти туди набережною, повз велику кількість кораблів, найрізноманітніших за розмірами і оснащенням, із різних країн. На одному з них працювали і співали. На іншому матроси висіли високо над нашими головами на канатах, які знизу здавалися тонкими, як павутинки.
І хоча все життя я прожив на березі моря, тут воно вразило мене так, ніби я побачив його вперше. Незвичним для мене був запах солі впереміж із дьогтем. З цікавістю я розглядав різні фігури на носах заокеанських кораблів. Я пожирав очима старих моряків із сережками у вухах, із закрученими бакенбардами, із масними кісками, зі специфічною морською ходою перевальцем. Вони вешталися по берегу. Такого захоплення не викликали б у мене навіть королі чи архієпископи.
Я також виходжу в море! Я виходжу в море на кораблі — з боцманом, який грає на дудці, з матросами, які заплітають волосся в косички і співають пісень! Я вирушаю морем до невідомого острова шукати закопані в землі скарби!
Я упивався цими солодкими мріями аж поки ми не дійшли до великого заїзду, де нас зустрів Трілоні. Він був одягнений у синій мундир. Такий, які зазвичай носять морські офіцери. Він виходив назустріч нам, щиро всміхаючись. В око впадало, що сквайр дуже старався іти перевальцем, наслідуючи ходу моряків.
— Ось ви і приїхали! — радісно вигукнув він. — А доктор ще вчора ввечері прибув із Лондона. Чудово. Аж тепер уся команда у зборі.
— О, сер, — нетерпляче запитав я, — коли ж ми відпливаємо?
— Відпливаємо? — перепитав він. — Завтра.
Розділ 8
Під вивіскою «Підзорна Труба»
Коли я поснідав, сквайр дав мені записку для Джона Сільвера, якого я мав знайти в шинку «Підзорна Труба». Він пояснив, як туди дійти: іди по набережній, уважно розглядай усе довкола, аж поки не побачиш шинок, над дверима якого поряд із вивіскою висітиме мідна підзорна труба.
Я втішився, що маю нагоду ще раз полюбуватися кораблями та матросами, тож негайно пішов, куди сказав сквайр. Уранці в порту вирує життя. Важко пробираючись у натовпі, лавіруючи між людьми, тюками і фургонами, я нарешті знайшов той шинок.
Він був невеличкий, проте затишний: вивіска недавно пофарбована, на вікнах чепурні червоні фіранки, на підлозі чистий пісок. Увійти до шинку можна було з двох вулиць. Двоє вхідних дверей були відчинені навстіж. У просторій низькій кімнаті було досить світло, хоча дим стояв тут стовпом.
За столиками сиділи моряки. Вони дуже голосно говорили, через що я зупинився у дверях і не наважувався увійти.
З бічної кімнати вийшов мужчина. Я відразу впізнав у ньому Довганя Джона. Його ліва нога була відрізана аж по стегно. Під лівим плечем він тримав милицю і напрочуд спритно справлявся з нею, підскакуючи з кожним кроком, як це роблять птахи. Він був дуже високим і сильним чоловіком із широким, пласким і блідим обличчям. Видно було, що він мудрий. Здавалось, у нього є причини для веселощів. Посвистуючи, він гарцював між столиками, увесь час жартував та поплескував по плечу деяких знайомих відвідувачів.
Коли я прочитав про Довганя Джона у листі сквайра, то, зізнаюся, аж затремтів від думки, що це і є той самий одноногий моряк, якого я так довго виглядав у старому «Бенбоу». Та всі мої підозри розвіяв добродушний вигляд цього веселуна. Охайний усміхнений господар шинку не був подібним до жодного з розбійників, яких мені довелося бачити раніше. Капітан, Чорний Пес, сліпий волоцюга П'ю та його ватага, — ось якими мають бути пірати, — так тоді мені здавалось.
Дещо підбадьорившись, я переступив поріг і рушив просто до Сільвера, який у той момент розмовляв з якимось відвідувачем, обпершись на свою милицю. — Містер Сільвер, сер? — запитав я, подаючи йому записку.
— Так, мій хлопчику, — відповів він, — Мене звати Сільвер. А ти хто такий?
Мені здалося, що він здригнувся, коли побачив листа від сквайра.
— Та я вже здогадався, — вигукнув він дуже голосно, простягаючи мені руку для привітання. — Ти наш юнга. Радий зустрічі.
І він сильно стиснув мою руку у своїй кремезній долоні.