Він знову зареготав, та ще й так заливисто, що я, хоча й не бачив у цій ситуації нічого смішного, мимоволі знову розсміявся.
Ми пішли набережною. Сільвер виявився надзвичайно цікавим співрозмовником. Про кожен корабель, повз який ми проходили, він знав, здавалося, все: як він оснащений, яка його тоннажність, з якої країни прибув. Сільвер пояснював мені, що відбувається в порту: одне судно розвантажують, інше завантажують, а он те готується вийти в море. Він розказував мені неймовірні історії про кораблі та моряків. Його розповіді були приправлені всілякими морськими слівцями, і він повторював їх по декілька разів, щоб я міг запам'ятати. Так потрохи я доходив висновку, що кращого компаньйона для морської подорожі годі знайти.
Нарешті ми прийшли до заїзду, де мешкав Трілоні. Сквайр і доктор Лівсі пили пиво, закусували підсмаженими скибками хліба. Вони саме збиралися на шхуну, щоб прослідкувати за її спорядженням.
Довгань Джон розповів їм усе, що трапилось у його шинку, від початку до кінця — дуже емоційно і правдиво.
— Адже так все було, чи не так, Гокінсе? — питав він мене час від часу.
Щоразу я підтверджував усе, що він говорив.
Обом джентльменам було дуже шкода, що Чорний Пес зумів утекти. Та нічого не вдієш. Наслухавшись дифірамбів, Довгань Джон пошкандибав до виходу.
— Команду зібрати на кораблі о четвертій годині дня! — крикнув сквайр йому навздогін.
— Слухаюся, сер! — відповів кок.
— Ну, сквайре, — сказав доктор Лівсі, — відверто кажучи, не всі ваші рішення мені до душі, але цей Джон Сільвер мені подобається.
— Те, що треба, — відгукнувся сквайр.
— Джим піде зараз із нами на шхуну, правда? — сказав доктор.
— Авжеж, — погодився сквайр. — Гокінсе, візьми свого капелюха й ходімо глянемо на наш корабель.
Розділ 9
Порох і зброя
«Іспаньйола» стояла досить далеко від берега. Щоби дістатися до неї, нам довелося взяти човна і маневрувати між іншими кораблями. Перед нами поставали увінчані фігурами носи кораблів, корми. Корабельні канати скрипіли під нашим кілем і звисали над нашими головами. На борту нас вітав штурман містер Ерроу, бувалий моряк, зизоокий і засмаглий, з сережками у вухах.
Його взаємини зі сквайром були вочевидь приятельські.
А от із капітаном сквайр не ладив, це відчувалось у всьому.
Капітан був похмурою людиною. Все на кораблі його дратувало. Причини свого невдоволення він не загортав у папірці. Щойно ми спустилися в каюту, як прийшов матрос і сказав:
— Капітан Смоллет, сер, бажає з вами поговорити.
— Я завжди до послуг капітана. Запроси його сюди, — відповів сквайр.
Виявилося, що капітан і сам уже йшов за своїм послом. Він одразу ввійшов у каюту і зачинив за собою двері.
— Чим потішите нас, капітане Смоллете? Сподіваюсь, усе гаразд? Шхуна до відплиття готова?
— Справи ось як виглядають, сер, — я говоритиму відверто, ризикуючи навіть посваритися з вами. Ця експедиція мені не до вподоби. Мені не подобаються наші матроси. Не подобається мій помічник. От і все. Коротко і ясно.
— То, може, вам, сер, ще і шхуна не подобається? — спитав сквайр, і я зауважив, що він дуже розгніваний.
— Про це я нічого не можу сказати, сер, поки не випробую її у плаванні, — відповів йому капітан. На перший погляд, вона досить непогана. Та про це ще рано робити висновки.
— То, може, сер, вам не подобається господар? — дошкульно запитав сквайр.
На цих словах у розмову втрутився доктор Лівсі.
— Заждіть, — сказав він, — так нічого, крім сварки, у нас не вийде. Капітан нам сказав усе і нічого, тож я чекаю від нього пояснень… Якщо я вас правильно зрозумів, вам не подобається наша експедиція? Чому?
— Мене запросили вести судно туди, куди вкаже цей джентльмен (капітан показав на сквайра), неповідомляючи мети подорожі. Що ж, я ні про що не розпитував до певного часу. Але дуже скоро збагнув, що навіть найостанніший матрос знає про це більше ніж я. Як на мене, це негарно. А ви як гадаєте?
— Як на мене, теж, — відповів доктор Лівсі.
— Потім, — продовжив капітан, — я довідався, що мета нашої експедиції — пошук скарбів. Зауважте, що почув я це з уст своїх підлеглих. А пошуки скарбів, погодьтеся, справа делікатна. Такі справи мені взагалі не до душі, мене не приваблюють подібні пригоди. Крім того, дехто розкаркав її по секрету всім і кожному, прошу вибачення, Трілоні! — Звісно, це таємниця, тому що всі про неї говорять, навіть папуги.