І, по-дружньому поплескавши мене по плечу, пошкутильгав собі.
Капітан Смоллет, сквайр і доктор Лівсі про щось говорили на шканцях. Я хотів розповісти все, про що дізнався, якомога скоріше. Але побоявся перервати їхню розмову, коли це могли побачити інші. Я вештався неподалік від них, придумуючи, як розпочати розмову, і раптом доктор Лівсі покликав мене до себе. Він забув свою люльку внизу і хотів послати мене за нею, бо довго без неї не міг. Підійшовши до нього настільки близько, щоб ніхто не зміг нас підслухати, я прошепотів:
— Докторе, мені треба з вами поговорити. Нехай капітан і сквайр спустяться в каюту, а потім під будь-яким приводом ви покличете мене. У мене жахливі новини.
— Дякую, Джиме, це все, про що я хотів дізнатися, — сказав він голосно, роблячи вигляд, ніби щойно запитував мене про щось.
Потім повернувся до своїх співрозмовників. Вони продовжили бесіду невимушено, абсолютно спокійно, ніхто з них не підвищив голосу і не присвиснув, проте я точно знав, що доктор Лівсі передав їм моє прохання. Потім капітан наказав Джобові Ендерсону скликати всю команду на палубу.
— Хлопці, — сказав капітан Смоллет, звертаючись до матросів, — я хочу поговорити з вами. Перед нами земля. Ця земля — і є той острів, до якого ми пливли. Ми всі знаємо, який щедрий містер Трілоні. Він запитав мене, чи добре працювала команда під час подорожі. І я відповів, що кожен із вас старанно виконував свої обов'язки і що мені ніколи не доводилося повторювати свої накази двічі. Містер Трілоні, я і доктор ідемо до каюти випити за ваше здоров'я і за вашу удачу, а вам сюди подадуть грогу, аби ви могли випити за наше здоров'я і за нашу удачу. Якщо вам цікаво, що я про це думаю, то… сквайр дуже люб'язний, що пригощає нас випивкою, адже так? Пропоную крикнути на його честь «слава».
У тому, що всі разом закричали «слава», не було нічого дивного. Це давній моряцький звичай. Але воно прозвучало так гучно і дружно, що, зізнаюсь, у ту хвилину було важко повірити, що ці люди мають намір вирізати нас усіх до одного.
— Слава капітанові Смоллету! — загорланив Довгань Джон, коли затих перший вигук.
І цей заклик підхопила уся команда корабля дружно і весело.
Під привітні крики три джентльмени спустилися в каюту.
Дещо пізніше вони послали слугу за мною.
Коли я ввійшов, вони сиділи за круглим столом. На столі стояла пляшка іспанського вина і таріль з родзинками.
Доктор курив, тримаючи свою перуку на колінах, а це, як я зрозумів, було свідченням його сильного хвилювання. Кормовий ілюмінатор був відчинений, бо та ніч була тепла. Місячна доріжка пролягала за кораблем.
— Ну ж бо, Гокінсе, — сказав сквайр, — ти хотів нам щось повідомити. Говори.
Коротко я розповів усе, що підслухав, сидячи в діжці. Ніхто з них мене не перебивав, поки я не закінчив. Вони не зводили з мене очей і сиділи непорушно.
— Джиме, сказав доктор Лівсі, — присядь.
Вони запросили мене до столу, дали мені чарку вина, насипали в долоню родзинок, і кожен із них по черзі, кланяючись, випив за моє здоров'я, щастя і хоробрість.
— Так, капітане, — сказав сквайр, — ви були праві, а я був неправий. Визнаю себе віслюком і покірно чекаю ваших розпоряджень.
— Я такий самий віслюк, як і ви, сер, — заперечив капітан. — Якщо команда готується до бунту, це неодмінно в чомусь проявляється. Кожен, хто не сліпий, помітить, що щось не так, і якось цьому зарадить. А от ця команда зуміла приспати мою пильність.
— Капітане, вас перехитрив Джон Сільвер. Він надзвичайна людина. — І він надзвичайно гарно виглядав би підвішеним на реї, — заперечив капітан. — Та всі ці балачки тепер ні до чого. З усього, що ми зараз почули, я зробив певні висновки. З дозволу містера Трілоні, ознайомлю вас із ними.
— Тут ви, капітан, сер, розпоряджайтеся! — пафосно сказав містер Трілоні.
— По-перше, — сказав капітан Смоллет, — ми змушені продовжувати те, що розпочали, бо мости для відступу для нас перекриті. Якщо я бодай натякну на повернення, вони тієї ж миті здіймуть бунт. По-друге, ми ще маємо час — як мінімум доти, поки не відшукаємо скарби. По-третє, в команді мусили залишитися вірні люди. Рано чи пізно, а нам все одно не уникнути бою з цією бандою. Я вважаю, що найкращий захист — це напад. Тому пропоную напасти на них першими, несподівано, у найбільш непідходящий для них момент. Здається, ми можемо покластися на ваших слуг, містере Трілоні?
— Як на мене самого, — запевнив сквайр.
— Їх є троє, — вголос лічив капітан. — А ще нас троє, і Гокінс, отже, семеро. А на кого з команди можна покладатися?