Раптом капітан споважнів і вигукнув:
— Гармата!
— Я теж думав про це, — сказав я, гадаючи, що він остерігається бомбардування нашого оплоту з гармати. — Але вони не зможуть переправити гармату на берег, а навіть якби і змогли, то вона застрягне у лісі.
— Та ви озирніться, — сказав капітан.
У поспіху ми забули про дев'ятифунтову гармату. П'ятеро пройдисвітів уже стягували з неї «куртку». Так вони називали просмолений вітрильний чохол, яким була накрита гармати. Я згадав, що ми залишили на кораблі порох і ядра, тож негідники легко зможуть їх дістати, варто лише разок цюкнути сокирою…
— Ізраїл був каноніром на кораблі Флінта, — хрипло мовив Ґрей.
Я спрямував човен просто до берега. Тепер ми легко справлялися з течією, але все ще повільно просувалися вперед. Човен слухався керма, та на халепу, саме тоді він був повернутий бортом до «Іспаньйоли» і в такому положенні був просто ідеальною мішенню.
Ми не лише бачили, а навіть чули, як рум'янощокий псевдобоцман Ізраїл Гендс котив палубою ядро.
— Хто з нас найкраще стріляє? — поцікавився капітан.
— Безперечно, містер Трілоні, — відповів я.
— Містере Трілоні, застрельте одного з цих негідників. Якщо ваша ласка, Гендса, — сказав капітан. — Трілоні був рішучий і холодний. Він перевірив свій мушкет.
— Обережніше, сер, — застеріг капітан, — не переверніть човна. Всі решта будьте напоготові та намагайтеся втримати рівновагу.
Сквайр підняв зброю, веслярі перестали веслувати, ми пересунулися до протилежного борту, щоби втримати рівновагу. Цього разу все було гаразд. Човен не набрав ані краплі води.
Пірати за той час розвернули гармату і тепер Гендз, який стояв з пробійником біля жерла, був зручною мішенню. Та нам не пощастило. Трілоні стрілив, але Гендс нагнувся, тому куля, просвистівши над ним, вцілила у одного з матросів.
Поранений закричав так, що його крик підхопили не лише на кораблі, але й товариші з берега. Глянувши туди, я побачив як пірати вибігають з лісу до шлюпок.
— Вони збираються відчалити, — сказав я.
— Додайте ходу! — закричав капітан. — Якщо ми не дістанемося берега, то загинемо всі.
— Відчалює лише одна шлюпка, — сказав я. — А ті, хто мав би бути в другій, мабуть, побігли берегом перекрити нам дорогу.
— Вони ще набігаються, — сказав капітан. — Моряки на суші слабаки. Не їх я боюся, а гармати. Тисяча чортів! З такої відстані і дитина влучить! Сквайре, слідкуйте за гарматою, як побачите підпаленого ґнота, попередьте нас, спробуємо викрутитися.
На диво наш перевантажений човен тепер рухався досить швидко і майже не зачерпував воду. Досить було якихось тридцять-сорок разів опустити і підняти весла, щоб дістатися до піщаної мілини біля дерев, яку оголив відплив. Шлюпки з піратами вже навіть не було видно з-за вигнутого берега.
Відплив, який заважав нам плисти, тепер заважав нашим ворогам наздоганяти нас. Але нам, як і раніше загрожувала гармата.
— Було б добре зупинитися і підстрелити ще одного з них, — сказав капітан.
Але ми розуміли, що гармата обов'язково пальне. Розбійники не звертали уваги на пораненого товариша, хоча він був живий, ми бачили, як він намагається відповзти вбік.
— Готово! — попередив сквайр.
— Стоп! — скомандував капітан.
Він і Редрут занадто різко загальмували веслами: корма зачерпнула чимало води. Гримнув гарматний постріл, саме той, який почув Джим (вистрілу сквайра він не чув). Де впало ядро, ми не помітили. Гадаю, воно пролетіло над нашими головами, здійняла хвилю і хвиля спричинила нещастя. Так чи інак, а човен набрав води і поволі занурювався у воду. Було неглибоко, якихось три фути. Я і капітан вдало стали на дно один навпроти одного. Усі решта пірнули і випірнули з води, пирхаючи та відсапуючись.
Загалом, відбулися легким коштом: усі були живі та без перешкод дісталися берега. Але запаси наші мокли у воді, а найгірше те, що з п'яти наших мушкетів сухими були лише два. Мій мушкет (занурюючись у воду я інстинктивно підняв руку з ним над головою) і мушкет капітана, бо він завбачливо повісив його на спину догори замком. Решта три пірнули разом із човном.
Ці біди увінчувала ще одна: у лісі, зовсім близько, було чути голоси. Нам могли перекрити шлях до частоколу. До того ж ми сумнівалися, чи протримаються Гантер і Джойс, якщо на них нападе шестеро піратів. Гантер — міцний горішок, а от за Джойса ми хвилювалися. Покірний увічливий слуга, він чудово чистить щіткою піджаки, та який з нього воїн?
З цими тривогами ми вбрід дісталися берега, покинувши напризволяще нашого бідного човника, в якому була майже половина всього пороху і всієї провізії.