Ґрей, наш новий друг, сидів з перев'язаним обличчям, бо колишні союзники порізали йому щоку. А старий Том Редрут, досі не похований, застиглий, лежав біля стіни, прикритий британським прапором. Якби у нас була можливість сидіти склавши руки, ми б скоро занепали духом. Але капітан Смоллет умів знайти заняття для кожного. Він скликав усіх і розділив нас на дві групи. До однієї він призначив доктора, Рея і мене, а до іншої — сквайра, Гантера і Джойса. День був нелегкий, ми всі дуже стомилися, але капітан все одно двох послав у ліс по дрова, а інших двох — копати могилу для Редрута. Доктор виконував обов'язки кухаря, я вартового, а сам капітан підбадьорював усіх і всім допомагав.
Час від часу доктор підходив до дверей подихати повітрям і дати відпочити почервонілим від диму очам і перемовлявся зі мною кількома фразами.
— Цей Смоллет, — сказав він якось мені, — вартує навіть більше ніж я. Якщо я сам це визнав, то так воно і є, Джиме. — Трохи згодом він спочатку помовчав, потім повернув голову і пильно поглянув на мене.
— На цього Бена Ґана можна покластися? — запитав він.
— Не знаю, сер, — відповів я. — Я не певен, чи він сповна розуму.
— Якщо не певен, значить несповна, — сказав доктор. — Якщо людина три роки гризла нігті на безлюдному острові, Джиме, вона просто не може бути такою ж нормальною, як ти чи я. Так улаштовані люди. То ти кажеш, що він мріє про сир? — Так, сер, — відповів я.
— Гаразд, Джиме, — сказав він. — Дивися, як добре, коли хтось любить поласувати смачненьким. Напевно, ти бачив мою тютюнницю, але жодного разу не бачив, щоб я нюхав з неї тютюн. Бо у моїй тютюнниці лежить не тютюн, а шматочок пармезану — італійського сиру. Дуже ситного і поживного! Оцей сир ми віддамо Бенові Гану!
Перед вечерею ми поховали старого Тома у піску і постояли над могилою з непокритими головами.
Дров із лісу натягали чимало, але капітан все ж був невдоволений.
— Завтра ви працюватимете як годиться. — сказав він, похитуючи головою.
Повечерявши копченою свининою і випивши по склянці гарячого грогу, капітан, сквайр і доктор сіли радитися.
Та, вочевидь, ні до чого путнього не домовились. У нас було так мало провізії, що до прибуття підмоги ми могли б померти з голоду, або ж здатися на милість піратів. Вихід був один: вбити якомога більше цих розбійників, вбивати їх доти, поки вони не спустять свій чорний прапор або поки не вийдуть на «Іспаньйолі» у відкрите море, їх було дев'ятнадцятеро, а залишилося п'ятнадцятеро. До того ж двоє з них були поранені, а один, якого Трілоні підстрелив біля гармати, якщо й не помер, то важко поранений. Щоразу вступаючи з ними у бій, потрібно дуже берегти своїх людей і пам'ятати, що у нас є два надійні союзники: ром і клімат.
Ром уже почав працювати: пів милі відділяло нас від піратів, однак до пізньої ночі ми чули пісні і крики. А доктор клявся своєю перукою, що скоро нам допомагатиме ще й клімат. Пірати отаборилися поблизу болота, ліків у них немає, тож за тиждень половину з них битиме пропасниця. — Отже, — говорив доктор, — якщо вони не зможуть розправитися з нами одразу, то вони радо покинуть острів і повернуться на корабель. Він до їхніх послуг, і вони можуть зайнятися своїм звичним ремеслом — морським розбоєм.
— Це перший корабель, який мені доведеться втратити, — сказав капітан Смоллет.
Я страшенно стомився. Довго я перевертався з боку на бік перш ніж заснути, зате потім спав як убитий.
Всі вже давно попрокидалися, поснідали і понатягали дров, коли я прокинувся від гамору.
— Білий прапор! — вигукнув хтось!
І відразу ми почули здивоване:
— Сільвер власною персоною!
Я підскочив, протер очі і кинувся до бійниці у стіні.
Розділ 20
Сільвер-парламентер
І справді, до частоколу підійшли двоє. Один з них розмахував білим полотном, а другий, не хто інший як Сільвер, — безпристрасно стояв поруч.
Було ще дуже рано. Такого холодного ранку я щось і не пригадую. Холод пронизував тіло аж до кісток. Небо ясне, безхмарне, верхівки дерев рожевіли від сходу сонця, але внизу, де стояв Сільвер зі своїм супутником, все ще була густа тінь. Їхні ноги потопали у клубах молочного туману, нічних випарів твані. Нічний холод і туман — проблеми цього острова, сирого, малярійного, нездорового місця.
— Зайняти позиції! — наказав капітан. — Готовий посперечатися, що вони затівають якусь хитрість. — Потім він крикнув ворогам: — Хто йде? Стояти, інакше ми будемо стріляти!