— Білий прапор! — вигукнув Сільвер.
Капітан вийшов на ґанок і став під накриття, щоб захиститися від зрадницької кулі. Обернувшись до нас, він наказав:
— Група доктора — на вахту до бійниць! Докторе Лівсі, прошу вас, візьміть на себе північну стіну, Джиме — східну, Ґрею — західну. Всім решта — набивати мушкети. Хутчіше! І будьте пильні!
Потім він знову звернувся до ворогів:
— Чого вам від нас треба і до чого тут білий прапор? — крикнув він.
Цього разу відповів не Сільвер, а другий пірат.
— Капітан Сільвер, сер, хоче на вашій території укласти з вами угоду! — прокричав він.
— Капітан Сільвер? Я такого не знаю. Хто це? — запитав капітан, а впівголоса додав:
— Он воно як! Вже капітан! З кока в капітани!
Довгань Джон відповів сам:
— Це я, сер. Ці бідолахи вибрали мене капітаном після вашого дезертирства, сер. — Слово «дезертирство» він наголосив. — Ми готові продовжувати виконувати ваші накази. Звичайно, будуть умови, чіткі й чесні. А поки що дайте мені слово, капітане Смоллете, що ви відпустите мене звідси живим і не стрілятимете, доки я не відійду від частоколу.
— Особисто я не маю і крихти бажання розмовляти з вами, — сказав капітан Смоллетт. — Але якщо ви хочете говорити зі мною, то ідіть сюди. Якщо ж ви замислили зраду, то потім пиняйте на себе.
— Цього досить, капітане! — радісно вигукнув Довгань Джон. — Вашого слова досить. Справжнього джентльмена, капітане, я одразу бачу, будьте певні.
Ми бачили, що чоловік з білим прапором стримував Сільвера. Та й не дивно, адже капітан говорив не вельми люб'язно. Але Сільвер лише засміявся у відповідь і поплескав його по плечу, так ніби й на йоту не переймався тим, що на нього чигає небезпека. Він підійшов до частоколу, спочатку перекинув через нього свою милицю, а потім і сам переліз неймовірно швидко і спритно.
Мушу зізнатися, мене настільки зацікавили ці перемовини, що я забув про обов'язки вартового. Я залишив свій пост біля східної бійниці і став за капітаном. Той сидів на порозі, спершись ліктями на коліна, підтримуючи голову руками, і вдивлявся у старий залізний казан, де вирувала вода і танцювали піщинки. Спокійно він насвистував собі під носа «За мною, юнки й юнаки».
Сільвер важко долав схил гори. Там, де був крутий підйом, а під ногами сипучий пісок і широкі пні, він був безпорадний зі своєю милицею, як корабель на мілководді. Але він мужньо і мовчазно подолав увесь шлях, зупинився перед капітаном і досить галантно віддав йому честь. Він був у своєму найкращому вбранні: довгому, аж до колін, синьому каптані з великою кількістю мідних ґудзиків і зсунутому на потилиці капелюсі, обшитому гарним галуном.
— Ось ви і прийшли, — сказав капітан. — Присядьте.
— Пустіть мене в дім, капітане, — жалібно попросив Довгань Джон. — Таким холодним ранком дуже не хочеться, сер, сидіти на піску.
— Якби ви, Сільвере, — сказав з докором капітан, — були чесною людиною, то сиділи б зараз у своєму камбузі. Самі заварили цю кашу. Або ви мій корабельний кок — тоді я спілкуюся з вами по-доброму, або ж ви капітан Сільвер, бунтівник і пірат, — і тоді, крім шибениці, я вам нічого не обіцятиму.
— Гаразд, годі, капітане, — сказав Сільвер, сідаючи на пісок. — Тільки потім я попрошу вас подати мені руку, щоб я міг підвестися… Непогано ви тут влаштувалися!.. А, це Джим! Доброго ранку, Джиме!.. Докторе, моє шанування! Та ви тут усі разом, як щаслива родина, дозвольте так висловитися…
— Говоріть по суті, — перебив капітан. — Кажіть, чого вам треба.
— Правильно, капітане Смоллете, — відповів кок. — Спершу про справи. Зізнаюся, хитро ви вчинили сьогодні вночі. Хтось із ваших уміє орудувати ганшпугом. Деякі мої люди були у захваті від цього, та що там деякі, — усі. Я й сам, правду кажучи, вражений. Можливо, лише через це я і прийшов сюди домовлятися. Але, хай поб'є мене грім, капітане, вдруге вам цей номер не пройде! Усюди будуть вартові, ми обмежимо видачу рому. Ви, мабуть, думаєте, що всі ми були п'яні в дим. Та ви вже мені повірте, я зовсім не був п'яний, лише змучений як пес. Якби я прокинувся секундою раніше, ви б від мене не втекли. Він ще був живий, коли я до нього добіг.
— Далі що, — холоднокровно сказав капітан Смоллет.
Все, про що говорив Сільвер, було сюрпризом
і таємницею для капітана, та він і бровою не повів. А от я дещо зметикував. Я пригадав останні слова Бена Гана і зрозумів, що це він вночі прокрався у розбійницький табір, коли вони п'янючі валялися біля кострища. Мене втішала думка, що наших ворогів залишилося лише чотирнадцятеро.