Вже почався відлив, і між водою та берегом оголилася широка смуга мокрого піску. Багато разів мені довелося по кісточки погрузати у багнюку, доки нарешті вдалося наздогнати відступаючу воду. Пройшовши декілька кроків убрід, я досить вправно спустив човника на поверхню води, кілем донизу.
Розділ 23
Під владою відливу
Човник, як я й припускав, виявився цілком придатним для людини моєї комплекції. Він був легкий і рухливий, але водночас такий кривобокий і верткий, що кермувати ним було просто неможливо. Роби з ним, що хочеш, хоч зі шкіри вилазь, а він усе крутиться й крутиться. Сам Бен Ґанн зізнався потім, що плавати на цьому човні до снаги лише тому, хто вже призвичаївся до його викрутасів. Тож зрозуміло, що з першого разу зробити це мені не вдалося. Човен легко плив у будь-якому напрямку, крім того, який був потрібен мені. Найчастіше він повертав до берега, і якби не відлив, я б ніяк не зміг добратися до корабля.
Спочатку я помітив пляму, котра була трохи чорніша за довколишню темінь. Потім розрізнив обриси корпусу і щогли. І через мить (чим далі від берега, тим скоріше відносив мене відлив) я опинився біля якірного канату і схопився за нього.
Якірний канат був натягнутий, як тятива, — так сильно корабель поривався зірватися з якоря. Під днищем корабля відлив бушував, як гірський потік. Достатньо буде одного удару мого ножа, щоб «Іспаньйола» стала заручницею течії.
Добре, що я вчасно здогадався: якщо одним махом перерізати настільки туго напнутий канат, то корабель мене вдарить, як кінь копитом. Човник мій перекинеться і піде на дно. Я зупинився і став вичікувати, сам добре не тямлячи, чого саме. Якби не вдалий випадок, я, мабуть, врешті-решт відмовився би від свого наміру. Та легкий вітерець, спершу південно-східний, потім південний, з настанням ночі помаленьку переходив у південно-західний. Поки я зволікав, раптом налетів шквал і потягнув «Іспаньйолу» проти вітру. Я був просто щасливий, бо канат ослаб, і моя рука, якою я за нього тримався, на мить занурилася у воду.
Зрозумівши, що не можна втрачати й секунди, я вихопив свого складаного ножа, відкрив його зубами і взявся перерізати одне за одним волокна канату. Коли всі волокна, крім двох, були перерізані, канат знову натягнувся, тому я мусив знову чекати пориву вітру.
З каюти вже давно доносилася голосна бесіда. Але, правду кажучи, я був настільки захоплений канатом, що досі не звертав на це уваги. Тепер, не маючи роботи, я став прислухатися.
Я впізнав голос другого боцмана, Ізраїла Гендса, саме того, котрий колись був каноніром у Флінта. Другий голос, без сумніву, належав моєму другові у червоному чепчику. Судячи з голосів, обидва були п'яні в дим і далі продовжували пити. Один із них з криком відкрив кормовий ілюмінатор і жбурнув щось у воду, певно, порожню пляшку. Проте вони не лише пили, а ще і страшенно сварилися: лихослів'я сипалися градом, часом навіть здавалося, що все це закінчиться бійкою. Однак голоси стихали, сварка припинялася; потім вибухала знову, щоб через кілька хвилин припинитися.
На березі між стовбурами дерев я бачив світло від багаття. Там хтось співав старовинну монотонну матроську пісню із протяжними трелями в кінці кожного куплета. За час нашого плавання я багато разів чув цю пісню. Вона була така довжелезна, що жоден співак не міг її доспівати до кінця і тягнув доти, поки терпець не уривався. Мені запам'яталися лише кілька слів:
Я подумав, що ця сумна пісня, напевно, цілком відповідає смуткові, який заполонив серця піратів після втрати кількох товаришів сьогодні вранці. Однак я помилився; адже скоро переконався, що бандити такі ж безпристрасні, як море, яким вони плавають.
Нарешті знову налетів шквал вітру. Шхуна знову посунулася до мене. Я відчув, що канат знову ослаб, і одним махом перерізав останні волокна.
На мій човник вітер ніяк не впливав, і я раптово опинився біля самого борту «Іспаньйоли». Шхуна повільно оберталася довкола своєї осі, її підхопила течія.
Я гріб зі всіх сил, побоюючись, що мене будь-якої хвилини може перекинути. Але шхуна потягла мого човника за собою, я ніяк не міг її спекатись і лише повільно пересувався від носа до корми. Нарешті вона стала віддалятися, і мене окрилила надія, що я позбудуся такого небезпечного сусідства. Однак випадок послав мені під руки кінець звисаючого з корми канату. Я відразу вхопився за нього.