Після цих слів він кинув на підлогу якийсь папір. Я його відразу впізнав. Це була та сама карта на жовтому папері, з трьома червоними хрестиками, яку я знайшов колись на самому дні скрині Біллі Бонса.
Я ніяк не міг збагнути, навіщо доктор віддав її Сільверові.
Те, що карта виявилася у Сільвера, розбійників здивувало ще більше ніж мене. Вони накинулися на неї, як коти на мишу. Вони видирали її один в одного, то лаючись, то кричачи, а то сміючись, мов діти. Їм здавалося, що вони не лише тримають золото в руках, але й безпечно везуть його на кораблі.
— І не сумнівайтеся, — сказав один, — це підпис Флінта. Дж. Ф., а внизу шлюпковий вузол. Він завжди підписувався так.
— Все це дуже добре, — сказав Джордж, але як ми повеземо скарби, якщо не маємо корабля?
Сільвер зірвався з місця, опираючись рукою за стіну.
— Останній раз я тебе попереджаю, Джордже! — крикнув він. — Ще раз посмієш пащекувати, я битимуся з тобою… Як? Я звідки маю знати, як! Це ти маєш мені сказати, разом із тими дурнями, які проґавили мою шхуну, чорти б вас забрали! Але від тебе марно сподіватися мудрого слова — ти не розумніший від таргана! Але розмовляти шанобливо ти мусиш, а якщо ні, то я навчу тебе ввічливості!
— Правильно, — сказав старий Морґан.
— Ще б пак! Певно, що правильно! — втішився кок підтримці. — Ти згубив наш корабель. Я знайшов вам скарби. Хто з нас більше вартує? Але присягаюся, я відмовляюся бути вашим капітаном. Вибирайте, кого собі хочете. З мене досить!
— Сільвера! — заревіли всі. — Окіст на всі віки! Око-ста капітаном!
— То он як ви заспівали! — крикнув Довгань Джон. — Джордже, любий друже, доведеться тобі чекати більш слушної нагоди. Маєш щастя, що я незлопам'ятний. Серце моє легко забуває образи. Що ж робити з цією чорною міткою? Тепер вона начебто й непотрібна. Дік занапастив свою душу, спаплюжив Біблію — і все даремно.
— Може, вона ще годиться для присяги? — запитав Дік, якого, мабуть, дуже хвилювало власне блюзнірство.
— Біблія з видертою сторінкою! — категорично заперечив Сільвер. — За жодні скарби світу. Тепер вона така ж священна, як пісенник.
— А хіба що? І пісенник може в нагоді стати.
— А ось це, Джиме, візьми собі на пам'ять, — сказав Сільвер, подаючи мені чорну мітку. Вона була завбільшки з крону… З одного боку був — Дік розрізав останню сторінку Біблії, — аз другого боку був надрукований фрагмент з Апокаліпсиса. З нього мені запам'ятався обривок фрази: «…пси і душогуби…». Я заялозив пальці сажею, якою було вимащено цей бік паперу. На чистому ж боці вуглиною було виведено одне слово: «Скинуто».
Зараз, коли я записую ці спогади, чорна мітка лежить переді мною, але напис уже стертий, від нього залишилися лише подряпини, ніби кіт кігтями протягнув.
Так завершилися події тієї ночі. Випивши рому, ми полягали спати. Щоб якось помститися Джорджеві, Сільвер призначив його вартовим, суворо пригрозивши смертю, якщо той недогледить чогось.
Я довго не міг зімкнути повіків. Все думав про людину, яку вбив, про своє небезпечне становище, а найбільше — про ту захоплюючу гру, яку провадив Сільвер, однією рукою тримаючи банду розбійників, а другою хапаючись за можливі й неможливі способи, щоб урятувати своє паскудне життя. Він мирно спав, голосно хропучи. Та коли я на нього дивився, мені було жаль його, адже він із усіх боків був оточений небезпекою, до того ж на нього чигала ганебна смерть.
Розділ 30
Слово честі
Підйом на блокгаузі! Доктор іде! — дзвінко і гучно пролунала команда з узлісся, розбудивши мене та, власне, нас усіх, навіть вартового, який аж підскочив, бо закуняв під дверима.
А й справді, до нас ішов доктор. Я втішився, почувши його голос, але мою радість затьмарював сором і ніяковість. Я згадав про свою самоволку, про те, як я потай утік від товаришів. І ось чим це все скінчилося? Я — у полоні в розбійників, які щохвилини можуть вкоротити мені віку. Мені було б соромно підвести очі на доктора. Він прокинувся, мабуть ранесенько, бо день щойно починався. Я підбіг до бійниці й виглянув. Він стояв унизу, по коліна в річці густого туману, так само, як зовсім недавно стояв під блокгаузом Сільвер.
— Доброго ранку, докторе! Доброго здоров'я, сер! — вітав його Сільвер привітною посмішкою, вже протерши зі сну очі. — Ранній же ви птах! Хто рано встає, тому Бог дає, так, здається, вчить прислів'я… Джордже, прокидайся сину, допоможи докторові Лівсі зайти на борт… Усе гаразд, докторе. Ваші пацієнти вже веселіші й бадьоріші!