— Сер, ви сказали мені або забагато, або замало. Чого ви домагаєтесь? Навіщо ви покинули блокгауз? Навіщо ви віддали мені карту? Цього я не розумів і не розумію. Та я сліпо виконував усі ваші вимоги, хоча ви й не обнадіяли мене жодним словом. Ні, це вже занадто!.. Якщо ви не хочете мені пояснити все до кінця, то так і скажіть, і я випущу румпель.
— Ні, — загадково сказав доктор, — я не вповноважений посвячувати вас у цю справу. Це не моя таємниця, Сільвере. А якби була моя, клянуся своєю перукою, я відкрив би її вам. І все ж я дам вам маленьку надію, Сільвере: якщо ми обидва видеремося з цієї ями, я постараюся врятувати вас від шибениці, якщо для цього не доведеться порушувати клятву.
Обличчя Сільвера аж проясніло.
— Навіть рідна мама не втішила б мене краще, ніж ви! — вигукнув він.
— Це перше, що я можу вам сказати, — продовжував доктор. — І друге: тримайте цього хлопчика біля себе і, якщо буде потрібна допомога, кличте мене. Я намагатимусь виручити вас, ви переконаєтесь, що я не просто так це кажу… Прощавай, Джиме!
Доктор Лівсі потиснув мені руку через огорожу, кивнув на прощання Сільверові і швидкими кроками пішов до лісу.
Розділ 31
Пошук скарбів. Вказівна стрілка Флінта
Джиме, — сказав Сільвер, коли ми залишилися самі, — я врятував твоє життя, а ти — моє. І я ніколи цього не забуду. Я ж бачив, як доктор вмовляв тебе втікати. Краєчком ока, але бачив. Твоєї відповіді я не чув, але зрозумів, що ти відмовився. Цього, Джиме, я тобі ніколи не забуду. Сьогодні в мене вперше з'явилася надія після невдалої атаки на блокгауз. І знову ж таки, це ти мені її подарував. До пошуків скарбів, Джиме, ми приступаємо навпомацки. І це мене дуже турбує. Але ми з тобою триматимемося разом і лише так врятуємо свої шиї, незважаючи ні на що.
Один із піратів, який крутився біля багаття, крикнув нам, що сніданок готовий. Ми всілися поблизу вогню і почали їсти сухарі та підсмажену солонину. Розбійники розвели таке багаття, що на ньому можна було цілого бика засмажити. Вогонь так розгорівся, що до нього (та і то обережно) можна було підійти лише з вітряного боку. Пірати так само розбазарювали провізію, насмажили свинини щонайменше у тричі більше, ніж було потрібно. Один із них із дурнуватим смішком викинув зайві шматки у вогонь, який розпашів ще яскравіше, поглинувши це чудове пальне.
Настільки безтурботних людей я ще ніколи не зустрічав. Вони все робили в півсили, безголово витрачали провізію, засинали під час варти, і так в усьому. Загалом вони були готові лише до короткочасних боїв, а от до тривалих воєнних дій їм бракувало духу. Навіть Сільвер, сидячи осторонь зі своїм папугою, не зробив їм зауважень за їхнє марнотратство. Це мене здивувало, бо я знав його як напрочуд обережну і завбачливу людину.
— Ось що, друзі, — говорив він, — маєте щастя, що у вас є Окіст, який завжди думає за вас. Я вивідав, що хотів. Корабель у них. Поки що мені невідомо, де вони його ховають. Та коли скарби будуть у нас, ми обшукаємо увесь острів і знову захопимо корабель. Аж тоді, хлопці, враховуючи те, що шлюпки всі у нас, ми будемо господарями становища.
Так він балагурив, набиваючи рота смаженою свининою. Він вселяв у них надію і відновлював свій підірваний авторитет, а разом із тим, так бодай мені здалося, підбадьорював сам себе. — А наш заручник, — продовжував він, — останній раз мав побачення зі своїм другом. Із розмов із ним я дізнався все, що мені було потрібно знати, і дуже вдячний йому за це. Але тепер уже все. Коли ми підемо шукати скарби, я поведу його за собою на шнурку — він для нас дорожчий за золото, і ми збережемо його ціленьким: він нам ще згодиться. А коли ми будемо мати і корабель, і скарби, коли ми веселою командою попливемо в море, от тоді ми й побалакаємо з містером Гокінсом як слід, і він дістане свою частку, яку заслужив.
І не дивно, що після таких прогнозів капітана команда була у доброму гуморі.
А щодо мене, то я дуже занепав духом. Якщо все те, про що говорив Сільвер, їм удасться зробити, то цей подвійний зрадник не вагатиметься ні хвилини. Він веде гру на два фронти і, безсумнівно, вибере свободу, і багатство пірата, а не ту примарну надію не потрапити в петлю, яку могли дати йому ми.
Та навіть якщо обставини змусять Сільвера дотримати слова, яке він дав докторові, мені все одно загрожує смертельна небезпека. Підозри його друзів у будь-який момент можуть перетворитися на тверде переконання. Тоді і йому, каліці, і мені, хлопчаку, доведеться захищати своє життя від п'ятьох розлючених дебелих матросів.
До цього всього ще треба згадати таємничість, яка супроводжувала дії моїх друзів. Чому вони добровільно покинули блокгауз? Чому вони віддали карту ворогам? Що стоїть за цією пересторогою доктора: «Коли відшукаєте схованку, будьте на сторожі»? Тож і не дивно, що сніданок мені не посмакував. Зрозуміло й те, що я з важким серцем поплентався за розбійниками на пошук скарбів.