– Авжеж, – закричав я. – І того сліпого звали П’ю.
– Так, так! – схвильовано додав Сильвер. – П’ю! Саме так його звали! На вигляд це був справжній негідник! От було б добре піймати того Чорного Пса, капітан Трелоні пишався б нами! Бен – чудовий бігун. Навряд чи є моряк, який спромігся б перевершити його в швидкості. Клянуся, він піймає його! Що він тут теревенив про кілювання? Я йому покажу кіль!
Сильвер стрибав на своїй милиці по таверні, грюкав кулаком по столу й так щиро обурювався, що, певно, переконав би у своїй безневинності будь-якого безстороннього суддю.
Зустріч із Чорним Псом у таверні «Підзорна Труба» відродила мої підозри, і я уважно спостерігав за Сильвером, але не помітив нічого підозрілого. Невдовзі повернулися захекані Гарі та Бен і повідомили, що Чорний Пес спромігся втекти, загубившись у натовпі. Сильвер напав на них із таким обуренням і лайкою, що я вже хотів було виступити на їх захист.
– Розумієш, Гокінсе! – сказав він. – Для мене це може мати прикрі наслідки, чи не так? Що подумає про мене капітан Трелоні? Цей негідник спокійнісінько сидів у моїй таверні й пив ром, потім ти прийшов і сказав мені, хто він є. І йому таки пощастило вислизнути з наших рук! Ти, Гокінсе, мусиш заступитися за мене перед капітаном. Хоч ти ще хлопчина, але кмітливий, як на свої літа. Я це одразу зрозумів, тільки-но ти зайшов. Що міг зробити я, старий каліка на милиці? Був би я справжнім моряком, як колись, він так просто не втік би від мене, але тепер… – Він раптом закляк, роззявивши рота, наче щось згадав. – А гроші! – заволав він. – За три кухлі рому! Хай його чорти з’їдять! Про них я навіть не згадав!
І, гепнувшись на лавку, він так нестримно розреготався, що навіть сльози з очей бризнули. Я теж не міг стримати сміх, і наш дружній регіт пролунав на всю таверну.
– Ось такий я тюлень! – сказав він нарешті, утираючи сльози. – Ми, мабуть, із тобою станемо друзями, Гокінсе! З мене теж був би юнга нівроку, клянуся честю! Одначе нам уже час. Справа понад усе, хлопці! Я лишень візьму свого старого трикутного капелюха, і ми разом підемо до капітана Трелоні, щоб розповісти про те, що сталося. Справа серйозна, Гокінсе, і, признаюся, не додає честі ані мені, ані тобі. Ми обоє осоромилися. Чорт забирай, як вправно він мене одурив з тими трьома кухлями рому! – І знову розреготався так щиро, що я мимоволі засміявся за ним, хоча не міг второпати, що ж тут смішного.
Ми пішли набережною, і Сильвер виявився цікавим співрозмовником. Він показував мені різні судна й пояснював, де який тоннаж, який такелаж і під яким прапором якої країни вони плавають. Він пояснював мені також, що саме на них роблять, яке судно вивантажується, а яке бере вантаж або готується відпливати. Свою розповідь він щедро пересипав морськими анекдотами і слівцями, які я силувався запам’ятати. Тут я дійсно зрозумів, що він буде мені корисним товаришем у плаванні.
У готелі ми знайшли сквайра і лікаря Лівсі з кухлями пива та сухариками. Вони збиралися вже йти оглянути шхуну.
Довгань Джон детально, не приховуючи жодної дрібниці, розповів усю історію від початку до кінця. «Чи не так, Гокінсе?» – звертався час від часу він до мене за підтримкою, і я міг лише підтвердити правильність його оповіді.
Сквайр і Лівсі побідкалися через те, що Чорний Пес таки втік, але погодилися, що зарадити тут нема чим. Вони навіть похвалили Довганя Джона за старанність, і він, попрощавшись, пішов додому.
– Увесь екіпаж має зібратися завтра о четвертій по обіді, – крикнув йому навздогін сквайр.
– Слухаю, сер! – відповів Сильвер.
– Мушу визнати, сквайре, – сказав лікар, – не все у ваших розпорядженнях мені до душі, але ваш Джон Сильвер мені сподобався.
– Так, він чудовий! – погодився сквайр.
– А Джим теж піде оглянути шхуну? – спитав лікар.
– Авжеж, – відповів сквайр. – Бери свого капелюха, Джиме, і ходімо з нами.
Розділ ІХ
Порох і зброя
«Іспаньйола» стояла на кітві доволі далеко від берега, тож ми діставалися до неї на шлюпці, викеровуючи поміж щільними рядами суден, чиї канали то скрипіли під кілем, то хиталися в нас над головами. Врешті-решт ми пристали до шхуни, де нас зустрів штурман містер Ерров, засмаглий старий моряк із сережкою у вусі і трохи косоокий. Вочевидь, між ним і сквайром склалися дружні стосунки, зовсім не схожі на ті, що були між сквайром та капітаном.