Останній виявився дуже суворою людиною і весь час був чимось незадоволений. Причину свого невдоволення він нам невдовзі пояснив. Тільки-но ми зійшли униз до каюти, до нас підійшов матрос і повідомив:
– Капітан Смолетт, сер, має бажання поговорити із вами.
– Я завжди до послуг капітана, – відповів сквайр. – Запросіть його сюди.
За мить капітан був перед нами. Він щільно зачинив за собою двері.
– Що скажете, капітане Смолетт? Сподіваюсь, усе гаразд на судні?
– Сер, хочу говорити з вами відверто, хоча те, що я скажу, навряд чи вам сподобається. Мені аж ніяк не подобається ані ваша експедиція, ані ваша команда, ані мій помічник.
– Може, вам, сер, не подобається і наша шхуна? – роздратовано поцікавився сквайр.
– Нічого не можу сказати про неї, поки не випробую її у плаванні, – відповів капітан. – Нібито непогане судно, але давати оцінку зарано.
– Може, вам, сер, не подобається і хазяїн шхуни? – уїдливо спитав сквайр.
Аж тут у розмову втрутився лікар Лівсі.
– Зачекайте, – сказав він, – зачекайте. До чого нам зайві сварки? Капітан сказав нам і дуже багато, і дуже мало водночас. Тому вважаю за потрібне просити вас пояснити свої дорікання. Ви сказали, що вам не подобається наша експедиція. Чому?
– Мене запросили, сер, щоб я, не питаючи зайвого, вів судно туди, куди забажає цей джентльмен. Чудово. Але невдовзі я дізнався, що найостанніший матрос на шхуні знає більше за мене. І цього я не схвалюю – не знаю, чи схвалюєте ви?
– Я теж, – погодився лікар Лівсі.
– Далі, – проговорив капітан, – я дізнаюся, що ми вирушаємо на пошуки якогось скарбу, дізнаюся про це, завважте, від своїх підлеглих. У такій справі, як пошуки скарбів, слід бути дуже обачними. Я не схвалював би такої експедиції навіть за умови збереження таємниці, а особливо я не схвалюю її тепер (хай вибачає містер Трелоні), коли всі таємниці розляпали папузі.
– Папузі Сильвера? – утрутився сквайр.
– Це просто приказка. Вона означає, що секрет уже відомий усім. Я думаю, що ніхто з вас не має навіть уявлення, на що йде. Вам слід бути готовими до всього: попереду у вас боротьба не на життя, а на смерть.
– Це дуже точно сказано, – погодився лікар. – Ризик дійсно неабиякий, але ми пречудово усвідомлюємо небезпеку, яка чатує на нас. Ви сказали, що вам не подобається команда? Хіба у ній погані моряки?
– Мені вона не подобається – і край, – повторив капітан Смолетт. – І я думаю, якщо ваша ласка, набирати команду слід було доручити мені.
– Мабуть, ви маєте рацію, – відповів лікар. – Моєму другові Трелоні варто було набирати команду з вашою допомогою. Але коли вже сталася халепа, то не через лихі наміри. Потім ви сказали, що вам не до душі містер Ерров?
– Саме так, сер. Він непоганий моряк, але дуже поблажливо ставиться до команди. Штурман на судні має триматися осторонь від матросів, він не має права влаштовувати пиятики разом із ними.
– А хіба він пиячив? – заволав сквайр.
– Ні, сер, – заперечив капітан. – Але він занадто фамільярно поводиться з командою.
– Гаразд, скажіть нам відверто, капітане, чого ви хочете? – спитав лікар.
– Ваше рішення вирушити у мандри є непохитним?
– Остаточним і невідступним, – відповів сквайр.
– Чудово, – продовжував капітан. – Ви терпляче вислухали все, що я казав, хоча це видалося вам, можливо, голослівним, тож слухайте далі. Вони складають порох і зброю в носовій частині судна. Але ж є гарне приміщення під вашою каютою. Чому б не скласти його там? Це по-перше. Ще ви взяли із собою чотирьох своїх людей. Їх теж хочуть розмістити в носовій частині. Чому б їх не розмістити біля вашої каюти? Це по-друге.
– Що ще? – спитав Трелоні.
– І ще, – мовив капітан, – забагато тут теревенять про вашу таємницю.
– І справді, забагато, – погодився лікар.
– Скажу вам тільки те, що чув сам, – вів далі капітан. – Кажуть, що у вас є мапа якогось острова, і що на ній хрестиками позначено місце, де зарито скарби. І що острів лежить…
І капітан точнісінько назвав довготу й широту острова.
– Клянусь, я нікому і слова про це не казав! – скрикнув сквайр.
– Уся команда про це знає, сер, – заперечив капітан.
– Може, це ви бовкнули, Лівсі? Чи Гокінс? – шукав виправдання сквайр.
– Тепер не має значення, хто бовкнув, – буркнув лікар.
Я завважив, що ні він, ні капітан не повірили сквайру, попри усі його спроби виправдатися. Я теж не вірив йому, бо він насправді був неабиякий базікало. Але тепер думаю, що він таки мав рацію – команда і без нас знала, де той острів.