На березі біля гирла річки ми бачили дві причалені шлюпки. Їх стерегли двоє матросів, і один із них висвистував веселу пісеньку.
Бездіяльність ставала нестерпною, і ми вирішили, що я з Гантером поїду в ялику на розвідку. Ми спрямували ялик до берега, ліворуч від шлюпок, прямо туди, де на мапі був позначений блокгауз. Побачивши нас, двоє матросів біля шлюпок, мабуть, сполошилися: урвався свист, і вони про щось між собою порадилися. Якби вони повідомили про нас Сильвера, напевно, все сталося б інакше. Та їм, вочевидь, дали певні інструкції, тож вони вирішили не бити на сполох і далі безтурботно висвистували.
Берег у тому місці трохи йшов вигином, і я навмисне спрямував ялик так, щоб вони загубили нас. Коли ми приставали, шлюпки вже щезли з очей. Вистрибнувши на берег, я побіг так швидко, як тільки міг, підклавши під капелюха для захисту від сонця шовкову хустку і тримаючи напоготові два пістолі.
Не встиг я відійти й на сотню ярдів, як побачив блокгауз. Його побудували на пагорбі, звідки униз стікав чистий та прозорий струмок. У блокгаузі могли розміститися десятки два людей. Для гвинтівок було прорубано бійниці. Простір навколо блокгауза був обнесений частоколом у шість футів заввишки, без жодного входу. Перебратися через частокіл було нелегко, а сховатися за ним – майже неможливо. Ті, хто перебував у блокгаузі, могли розстрілювати нападників, наче куріпок, і, якщо мати достатній запас патронів і провіанту, можна відбити напад навіть полку. Мою увагу полонило джерело. Хоча в нас у каюті на «Іспаньйолі» всього було повно: зброї, амуніції, харчів, та ми не передбачили у достатній кількості одне – воду. Мої думки раптом перервав жахливий, вочевидь, передсмертний людський крик. Я немало бачив і вбитих, і поранених, коли служив у військах під проводом герцога Кемберлендського й сам був поранений під Фонтенуа, та серце моє стислося. «Це загинув Джим Гокінс» – промайнула мимовільна думка. Я був старим вояком, та ще й хірургом. А в нашій справі не можна гаяти ані хвилини. Я швидко все вирішив і поспішив до берега. Гантер, на щастя, виявився неперевершеним веслярем. Ми стрімко пронеслися протокою й невдовзі опинилися на борту шхуни.
Коли я приєднався до своїх друзів, вони були надзвичайно схвильовані. Сквайр сидів блідий як крейда. Добряга з гіркотою думав про те, на яку небезпеку наразив нас усіх. Один з шести матросів почувався теж, видно, не дуже добре.
– Молодик, мабуть, новачок у цій справі, – мовив капітан Смолетт, кивнувши у його бік. – Він мало не знепритомнів, лікарю, коли почув той крик. Ще трохи – і він у наших лавах.
Я повідомив капітану свій план, і ми обговорили подробиці його виконання.
Ми поставили старого Редрута в забарикадованому матрацом запасному проході між каютою й кубриком і дали йому чотири заряджених мушкети. Гантер підвів шлюпку ближче до кормового ілюмінатора, і ми з Джойсом взялися вантажити її порохом, мушкетами, сухарями, окостами, прихопили також барильце коньяку і мій ящик з медикаментами.
Сквайр і капітан вийшли на палубу. Капітан покликав боцмана, який був за старшого серед шістьох матросів.
– Містере Гендс, – почав Смолетт, – нас тут двоє, і в кожного по два заряджених пістолі. Якщо хтось подасть сигнал на острів, того я вб’ю на місці.
Бунтівники остовпіли на мить, а як оговталися, то, порадившись, кинулися вниз, вирішивши, вочевидь, завдати нам удару з тилу. Але наскочивши у вузькому проході на Редрута з мушкетами, побігли назад.
– Геть, собако! – гаркнув капітан, коли голова одного з матросів висунулася з люка.
Голова миттю щезла, і всі шестеро боягузів кудись поділися.
Ми із Джойсом навантажили вщерть шлюпку необхідними речами і, веслуючи щодуху, помчали до берега.
Наша друга поїздка стривожила двох матросів на березі. Вони припинили насвистувати пісеньку й, ще до того як ми оминули мис, один із них вискочив зі шлюпки й чкурнув углиб острова. Спочатку я думав було змінити свій план і захопити їхні шлюпки, але побоявся – а що як Сильвер і решта перебувають десь тут, неподалік, і ми втратимо все у гонитві за двома зайцями. Ми пристали там, де й раніше, і заходилися тягати вантаж у блокгауз. Навантажені по саме нікуди, ми донесли наші припаси й перекинули їх через частокіл. Потім, залишивши для охорони Джойса із шістьма мушкетами, ми з Гантером повернулися до шлюпки й знову закинули вантаж на спину. Так без відпочинку й перепочинку ми в кілька прийомів перетягли весь вантаж. Джойс і Гантер залишилися в блокгаузі, а я, гребучи щосили, повернувся на «Іспаньйолу».