– Ізраель служив каноніром у Флінта, – повідомив Ґрей.
Я поквапився повернути ялик прямо до місця висадки. Течія уповільнилася, і ми навіть при помірному веслуванні легко давали раду течії, наближаючись до берега. Погано було тільки те, що ми повернулися бортом до «Іспаньйоли» і перетворилися на зручну мішень.
Я не тільки бачив, але навіть чув, як негідник Ізраель Гендс із гуркотом котив по палубі ядро.
– Хто з вас кращий стрілець? – запитав капітан.
– Без сумніву, Трелоні, – відповів я.
– Містере Трелоні, чи не зможете ви підстрелити одного із цих молодчиків, найкраще, якщо вдасться, Гендса? – звернувся до сквайра капітан.
Трелоні холоднокровно взяв мушкет й оглянув курок.
– Обережно, сер, – попередив капітан, – не перекиньте ялик. Усі будьте напоготові й зберігайте рівновагу, поки він стрілятиме.
Сквайр підняв мушкет, веслярі полишили весла, і ялик трохи знесло в протилежний бік задля збереження рівноваги. Усе минулося добре, і ялик не зачерпнув ні краплі.
Розбійники повернули гармату в наш бік, і Гендс, що стояв із забивачем біля горла, був дуже зручною мішенню. На наше нещастя, тієї миті, коли Трелоні вистрілив, Гендс нахилився й куля, просвистівши над його головою, поцілила в одного з матросів.
На лемент пораненого відгукнулися не тільки голоси зі шхуни, але й безліч голосів з берега. Обернувшись, я побачив гурт піратів, що поспішали з лісу до шлюпок.
– Вони зараз відчалять, сер, – сказав я капітанові.
– Правте скоріше до берега! – крикнув він. – Тепер нам треба рятувати себе, а не ялик. Якщо ми не встигнемо дістатися до берега, – усе пропало.
– Відчалює тільки одна шлюпка, – повідомив я. – Очевидно, інші матроси побігли берегом, щоб перетнути нам шлях.
– Не так вже скоро вони продеруться крізь хащі, – завважив капітан. – Моряки на суходолі не такі моторні, як на морі. Більше клопоту додає гармата та її ядра. Адже вона в мене не дає промаху. Попередьте нас, сквайре, коли побачите запалений ґніт. Ми тоді повернемо.
Ми рухалися досить швидко для такого вантажу й майже не зачерпували води. Нам залишалося не більше як тридцять-сорок змахів весел, щоб дістатися до піщаної обмілини, що оголилася після відпливу біля дерев. Шлюпка піратів нагнати нас уже не могла. Для них ми зникли за мисом. Відплив, що перешкодив нам, утруднив просування й наших ворогів. Наразі єдиною була небезпека від гармати.
– Добре б зупинитися й підстрелити ще одного з них, – завважив капітан.
Розбійники поралися біля гармати, почуваючи себе в цілковитій безпеці. Вони не звертали уваги навіть на пораненого, що намагався відповзти вбік.
– Готово! – крикнув сквайр.
– Стоп! – пролунала команда капітана.
Він із Редрутом так енергійно затабанили веслами, що корма занурилася у воду. Сквайр попередив вчасно. Негайно ж гримнув гарматний постріл, той самий, що почув Джим, – пострілу сквайра він не розчув. Куди вдарило ядро, ніхто з нас не помітив, але мені здалося, що воно просвистіло над нашими головами, і, можливо, що саме здійнятий ним вітер призвів до аварії.
Хай там що, але ялик повільно занурювався у воду. На щастя, глибина тут була незначна, якісь три фути, тож ми з капітаном дістали ногами дна. Решта ж занурилися з головою й виринули над водою, чмихаючи та відсапуючись.
Зрештою ми відбулись досить легко – ніхто з нас не загинув і всі дісталися до берега. На жаль, ми втратили всі наші запаси, і, що ще гірше, з п’яти мушкетів не підмокли тільки два: мій, якого я інстинктивно підняв над головою, коли занурювався у воду, і капітанів, що висів у нього завбачливо за спиною, замком догори. Інші три мушкети підмокли й для стрільби виявилися непридатними. На довершення лиха з лісу почулися голоси піратів. Нам загрожувала небезпека бути відрізаними від блокгауза. Крім того, ми мали сумніви, чи вистоять Гантер і Джойс проти півдюжини піратів. Правда, за Гантера ми були спокійні, зате щодо Джойса нас гризли побоювання: він був прекрасний камердинер, але поганий вояк. Ми поквапилися дістатися до берега вбрід, кинувши напризволяще ялик із вантажем пороху й провізії.
Розділ XVIII
Закінчення розповіді лікаря. Перший день бою
Ми кинулися бігти через хащу до блокгауза. Голоси піратів лунали все ближче й ближче. Незабаром ми почули тупотіння їхніх ніг і тріск сухого гілля.