– Це все добре, – помітив Джордж, – але як ми відвеземо скарби, якщо не маємо шхуни?
Сильвер підхопився з бочки, опершись рукою об стіну.
– Попереджаю тебе востаннє, Джордже! – крикнув він. – Ще одне слово таким тоном, і я викличу тебе на двобій. Ти запитуєш – як? Звідки мені знати? Це повинен сказати мені ти й решта, ті, що втратили шхуну й погубили всю справу, хай будуть вони прокляті! Звичайно, ти нічого до пуття не придумаєш! Ти на це клепки не маєш. Але я навчу тебе бути ввічливим зі мною, Джордже Меррі!
– Що правда, то правда, – підтримав Сильвера старий Морґан.
– Ще б пак! – правив своє Сильвер. – Він втратив шхуну, а я знайшов скарби. Хто ж з нас більш гідний бути капітаном? Але я складаю свої повноваження. Вибирайте, кого хочете. З мене досить!
– Сильвер! Сильвер повинен бути капітаном беззмінно! – закричали в один голос пірати.
– Якщо так, – гримнув Сильвер, – тобі, Джордже, доведеться чекати іншого зручного випадку! На твоє щастя, я незлопам’ятний і немстивий. Але що ж робити із цією чорною міткою? Вона більше ні до чого. Дік марно зіпсував свою Біблію.
– Але, може, вона годиться для присяги? – запитав марновірний Дік.
– Оце вже ні! – глумливо кинув Сильвер. – Присягнути на Біблії з вирваним аркушем – те ж саме, що присягнути на якомусь співанику.
– Справді? – закричав Дік із незбагненною радістю. – Все-таки, я думаю, книжку треба зберегти.
– Візьми, Джиме, це собі на пам’ять, – сказав Сильвер, подаючи мені папірець.
Папірець виявився кружальцем завбільшки з крону. З одного боку – друкований текст з Апокаліпсиса (я розібрав тільки слова «А поза ним будуть пси… й душогуби») замазали сажею, що забруднила мені пальці. На звороті – на білому аркуші без тексту було надряпано вугіллям одне слово: «усунутий». Я зберіг цю чорну мітку, як рідкість, хоча від напису вугіллям залишилися тільки сліди подряпин, як від нігтя.
Так скінчилися події цієї ночі.
Після загальної пиятики всі полягали спати. Сильвер обмежився тим, що помстився Джорджеві Меррі, призначивши його вартовим і пригрозивши смертю за непослух.
Я довго не міг заснути. Мені згадався Ізраель Гендс, якого я вбив на краю власної загибелі.
Але найбільше я думав про ту небезпечну Сильверову гру: однією рукою він намагався тримати в покорі піратів, а другою – хапався за таку-сяку соломинку для порятунку власного життя. Він спав неподалік від мене й гучно хропів. І хоча він заподіяв нам чимало зла, мені таки було шкода його, і я не хотів, щоб він потрапив на шибеницю.
Розділ XXX
На чесне слово
Ми всі – навіть вартовий, що дрімав біля одвірка, – в одну мить прокинулися від лементу, що лунав із лісу:
– Агов, у блокгаузі! Прийшов лікар!
Дійсно, це був лікар. Хоча я й дуже зрадів, почувши його голос, та наступної миті зніяковів, згадавши свій непослух і дезертирство. Мені було соромно, що лікар побачить мене бранцем у піратів.
Мабуть, лікар устав затемна, бо зараз лише розвиднювалося. Наблизившись до бійниці, я побачив його на узліссі, як колись Сильвера, по коліно в тумані.
– Здрастуйте, лікарю! Доброго ранку, сер! – весело гукнув Сильвер. – Раненько ж ви встали! Але, як говорить прислів’я, ранні пташки росу п’ють, а пізні – сльози ллють. Джордже, ану підбадьорся й допоможи лікареві зійти на борт. Все чудово, лікарю, ваші пацієнти видужують.
Сильвер весело теревенив, стоячи на вершині пагорба, з милицею під пахвою, опираючись однією рукою об стіну блокгауза, – взагалі тримався так, начебто нічого не трапилося.
– Маємо невеличкий сюрприз для вас, сер! – говорив він далі. – Один відчайдух, хе, хе! Наш новий постоялець – спритний хлопчина. Він всю ніч проспав поруч, бортом до борту.
Лікар Лівсі переліз через частокіл і наблизився до Сильвера. Я чув, як змінився його голос, коли він спитав:
– Невже це Джим?
– Саме він, – відповів Сильвер.
Лікар на хвилину зупинився, вражений, потім проговорив:
– Пречудово! Але «на все свій час, насамперед діло, тоді забава», як говорите ви самі, Сильвере! Оглянемо спочатку пацієнтів.
Лікар увійшов у блокгауз і, понуро кивнувши мені головою, взявся за огляд хворих.
Він тримався з таким непорушним спокоєм, начебто прийшов із візитом до своїх звичайних пацієнтів, а не до піратів, від яких йому щохвилини загрожувала смерть. Лікареве поводження мало вплив навіть на піратів, і вони трималися з ним так само, як і раніше на судні.