– Добре видужуєш, приятелю, – сказав лікар піратові із забинтованою головою. – Певно, череп у тебе міцніший за залізо. Ну а ти, Джордже, як себе почуваєш? Нема чого сказати, колір обличчя в тебе хоч куди! Але то через негаразди з печінкою. Хлопці, уживав він ліки?
– Так, сер, він випив усе старанно, – підтвердив Морґан.
– От що я скажу: відтоді як я став лікарем у бунтівників чи то, певніше, тюремним лікарем, – пояснив жартівливо лікар Лівсі, – для мене є питанням честі не дати смерті викрасти завчасно жодного з кандидатів на шибеницю.
Пірати перезирнулися, але мовчки проковтнули лікарів жарт.
– Діку зле, – повідомив один із піратів.
– Справді? Ану, йди-но сюди, Діку, і покажи язик. Не дивно, що ти почуваєш себе недобре. Язик геть не годиться. Його теж уразила пропасниця.
– Це тому, що він вирвав аркуш із Біблії, – уставив Морґан.
– Це тому, що ви – бовдури, – відповів лікар. – Не вмієте відрізнити здорового повітря від ураженого й сухої місцевості – від гнилого болота. От за це й поплатитеся малярією. Отаборитися в болоті! Я дивуюся вам, Сильвере! Адже ви найкмітливіший тут, а теж не тямите анітрохи в гігієні. – І лікар взявся роздавати ліки й рекомендації, які пірати слухняно запам’ятовували, як школярі. – От і добре. На сьогодні досить. А тепер, з вашого дозволу, я хотів би поговорити із цим хлопчиною.
І він недбало кивнув головою на мене.
Джордж Меррі, що стояв у дверей і відпльовувався після гірких ліків, почувши лікареве прохання, раптом почервонів і вилаявся:
– Оце вже ні!
Сильвер ударив рукою по барилу.
– Замовкни! – заревів він грізно. – Лікарю, – звернувся він своїм звичайним тоном. – Я вже подумував про це, знаючи ваше ставлення до хлопчини. Ми всі вам дуже вдячні за ваші турботи й так довіряємо вам, що вживаємо ваші ліки, як грог. Мені здається, я можу запропонувати прийнятні умови. Гокінсе, чи готовий ти дати слово честі, як юний джентльмен, що не втечеш від нас?
Я поквапився дати слово.
– У такому випадку, лікарю, перелазьте за частокіл і чекайте, – запропонував Сильвер. – Я приведу хлопчика, і ви зможете переговорити через огорожу. Прощавайте, сер, і передайте моє шанування сквайрові й капітанові Смоллетту.
Тільки-но лікар пішов, обурення піратів, стримуване страхом перед Сильвером, вийшло назовні, і вони закидали його обвинуваченнями в подвійній грі, у тому, що він хоче вигородити себе й пожертвувати іншими. Одне слово, вони здогадувалися, що Сильвер насправді замишляв зробити. Це було так очевидно, що я навіть не уявляв, як він викрутиться з цієї халепи.
Але Сильвер був розумнішим за них усіх разом взятих. Крім того, остання нічна перемога дала йому величезну перевагу над ними.
Він вилаяв їх, обізвавши дурнями й бовдурами, і заявив, що вважає за необхідне, щоб я переговорив із лікарем. Тикав їм мапу й запитував, чи хочуть вони порушити договір про перемир’я саме в той день, коли збираються відшукувати скарби.
– Ні, чорт забирай! – гаркнув він. – Ми порушимо договір, коли це буде для нас вигідно. А доти я догоджатиму лікарю, хай мені доведеться навіть змазувати йому чоботи ромом.
Наказавши розпалити багаття, Сильвер зашкутильгав униз по схилу на своїй милиці, опираючись на моє плече. Пірати так і стояли зніяковілі. На них вплинули не стільки його доводи, скільки наполегливість.
– Не так швидко, друже, не так швидко, – сказав він мені. – Вони можуть накинутися на нас, якщо побачать, що ми квапимося.
Ми повільно спустилися піщаним схилом туди, де за частоколом на нас чекав лікар. Наблизившись, Сильвер гукнув:
– Нехай хлопчик розповість вам, лікарю, як я врятував йому життя, хоча мене хотіли за це усунути з капітана. Можете мені вірити! Лікарю, коли людина грає своїм життям так, як я, і наражається на небезпеку, то, природно, йому хочеться почути хоч одне добре слово! Пам’ятайте, справа йде не тільки про мене, але й про порятунок цього хлопчика. Думаю, лікарю, що ви не відмовитеся дати мені хоча б слабку надію.
Сильвер, як тільки повернувся спиною до своїх товаришів, відразу змінився. Щоки його запали, голос затремтів й обличчя посіріло.
– Джоне, невже ви боїтеся? – запитав лікар.
– Лікарю, я не боягуз, зовсім не боягуз, навіть от на стільки! – Сильвер показав пучку. – Але я скажу відкрито: мені мурашки бігають по тілу при думці про шибеницю. Ви добра й справедлива людина, – такого я бачу вперше! Ви не забудете добра, зробленого мною, так само, як і зла, авжеж. А тепер я відійду вбік і залишу вас із Джимом наодинці. Це ви теж додасте до моїх заслуг, хіба ні?