Танка довго мовчала, а тоді я почув її шепіт:
– Не питайте мене про це. Я не хочу брехати, а сказати правду не можу. Але присягаюся: це не має нічого спільного з тим, що вас привело сюди…
Я глянув на Ганку. В неї на очах бриніли сльози.
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
Принади Цехоцінка. – Добродій з чорною борідкою. – Знову дівчина з автостопом. – Гонитва за чорним лімузином. – Куди іде пан Гертель? – Чорний лімузин зникає. – В лісі. – Троє людей із залізяччям. – Браконьєри. – Вільгельм Телль із своїм загоном. – Ми провчаємо браконьєрів.
Цехоцінек – дуже гарна, хоч останнім часом і не модна курортна місцевість. До лісу звідси далеченько, гір поблизу немає, навіть до Вісли треба пройти чималу відстань, кілометрів зо два. Довкола Цехоцінка розкинулися луки й орні поля. Трохи вище, там, де стоїть Рацьонжек, здалека видно гострий шпиль невеличкого костьолу.
Молодь не цікавить Цехоцінек, вона любить відпочивати над морем чи в горах, над озерами чи на березі річки, там, де є пляж і байдарки, або там, де можна вирушити в довгу цікаву прогулянку.
Зате в містечку багато літніх статечних людей, які приїздять відпочивати й лікуватись. Це для них тут побудовано санаторії й купальні з соляними й грязьовими ваннами. Це насамперед для них збудовано знамениту цехоцінську градирню, якою тече мінеральна вода, насичуючи повітря цілющим йодом. Літніх курортників цілком влаштовує гарний парк, де в ставку плавають лебеді, по газонах гордовито походжають павичі, а з квітників линуть пахощі троянд; плаштовує їх кав'ярня в парку, прогулянки тінистими заасфальтованими вулицями; вони охоче милуються чудовими водограями й басейнами.
У самому центрі Цехоцінка, біля великого фонтана, розмістився паркінг – платна автостоянка. Чорний лімузин був там серед кількох інших машин. Побачивши його, я під їхав до будки вартового.
– Можна поставити у вас машину? – звернувся я до нього, показуючи на «сама».
– Прошу поставити аж у кінець вашу… машину, – відповів він, вагаючись, чи назвати «сама» машиною.
Я удав, що тільки-но побачив чорний лімузин, і захоплено вигукнув:
– Боже, який гарний автомобіль!
– А звісно, гарний, – погодився вартовий, глянувши на мій ридван, а тоді на чорний лімузин. Різниця була така разюча, така кричуща, що мій захват не здивував вартового.
– Це, либонь, машина якогось чужоземця? – спитав я.
Вартовий зневажливо знизав плечима.
– Чи ви не бачите, що номер варшавський? Якийсь добродій з Варшави приїхав сюди відпочивати.
– Цікаво, скільки коштувала ця машина, – сказав я. Вартовий знову глянув на мого «сама».
– На вашу машину той пан, мабуть, не поміняється. Зрештою, можете його спитати, – засміявся вартовий, вважаючи, що висловився дуже дотепно. – Він саме пішов до «Джерела». У нього маленька чорна борідка. Напевне, він поміняється з вами машиною. Запропонуйте йому!
Я удав ображеного і поставив «сама» не в паркінгу, а з краю хідника за фонтаном.
Перед входом до «Джерела» Ганка спинилася.
– Ідіть самі, – сказала вона. – Це, здається, гарний ресторан, а я погано вбрана. Гляньте на мене, хіба ж можна заходити туди в такій сукні?
– Не плетіть дурниць. У мене теж не вишуканий вигляд.
Вечоріло. Відвідувачі поволі заповнювали «Джерело». Вже грав оркестр, і на паркеті кружляло кілька пар, але багато столиків у величезній залі були ще вільні. Ми зайняли невеличкий столик при дверях, аби оглядати всю залу і водночас бачити всіх, хто заходить і виходить.
У залі був тільки один чоловік з маленькою чорною борідкою, років сорока, вродливий і елегантний. Він сидів в товаристві літньої дебелої блондинки й молоденької рудої дівчини. Цю дівчину я наче десь бачив. «А, це Тереза, дівчина з автостопом, яку я підвозив до Цехоцінка, – пригадав я. – А літня пані, мабуть, її тітка, до якої вона їхала».
Вони саме скінчили вечеряти, й бородань шукав очима кельнера.
– Чого панство бажає? – кельнер підійшов до нашого столика.
А що як добродій з чорною борідкою зараз заплатить і піде? В такій ситуації нам не можна було замовляти багато страв.
– Дві великі чашки кави й дві скибки торта, – сказав я. Кельнер невдоволено скривився.
– О такій годині, прошу пана, у нас страви треба замовляти обов'язково не менше як на тридцять злотих з особи.