– То прошу два бризолі, – кинув я збентежено, бо до добродія з борідкою підійшов кельнер.
– Я не маю при собі й копійчини, – шепнула мені Ганка.
– Нічого, я трохи заможніший.
Виявилося, що добродій з борідкою покликав кельнера, аби замовити щось іще. Заграв оркестр, і він запросив до танцю Терезу. Тітка сяяла від задоволення – власник чудової машини, напевне, здавався їй гарною «партією» для небоги. О, я добре знаю тих літніх жінок, які, тільки-но дівчина підросте, вже виглядають, за кого б це її віддати.
– Потанцюємо? – спитав я Ганку.
– Що? В такій сукні? – обурилася вона.
– Нам треба зблизька придивитися до того пана, – відказав я, підводячись, уклонився Ганці, й ми пішли танцювати.
Руда дівчина одразу ж пізнала мене й змовницьки підморгнула так, що цього не зауважили ні добродій з борідкою, ні тітка, яка пильно стежила за дівчиною.
– Ви чудово танцюєте, – сказала Ганка,
– Невже? – здивувався я, хоча знав, що танцюю добре.
– Взагалі, при ближчому знайомстві ви дуже виграєте, – вела далі Ганка. – А найчастіше, що ближче я узнаю молодиків, то більше вони втрачають у моїх очах.
– Мабуть, зі мною це сталося через те, що я вже не такий і молодий…
– Мені тепер шкода, що спершу я так негречно поставилася до вас. О, якби у вас була краща машина, ми могли б поїхати ще до Торуня. Але на цьому старому шарабані соромно їхати.
– Вам не подобається моя машина? – спитав я, вмить спалахуючи гнівом. Тільки-но хтось починав сміятися з мого «сама», як я неймовірно злостився. Моя машина не заслуговувала, щоб з неї весь час кепкували.
– Але ваша машина таки ж негарна, – сказала Ганка.
– Запевняю вас, що вона теж виграє при ближчому знайомстві.
Руда дівчина знову змовницьки моргнула мені. Але тепер це помітила Ганка.
– Яка нахабна шмаркачка, чіпляється до чоловіків у ресторані, – обурилася вона.
– Це моя знайома. Коли я їхав сюди, то підвіз її на машині до Цехоцінка. Спершу вона теж глузувала з моєї машини, але скоро відмовилася від цього.
– І довго тривало ваше знайомство?
– Ні, зовсім не довго. Близько сімдесяти кілометрів.
– І на такій невеликій відстані ця дівчина могла оцінити чесноти ваші й вашої машини?
– Я мав на увазі тільки мою машину. Розумна людина може оцінити її, проїхавши на ній хоча б два кілометри.
– Інакше кажучи, я дурна?
Між нами спалахнула суперечка, і я вже не міг стежити за добродієм з борідкою. Я лише переконався, що його зовнішність тільки здалеку здавалася вишуканою. Зблизька я помітив плями на його ясному костюмі, сорочка була не надто свіжа, краватка свідчила про поганий смак. Чуб у нього зовсім рідкий, чорна підрізана нерівно борідка неприємно підкреслювала анемічну блідість обличчя.
Оркестр замовк. Ми з Ганкою повернулися до свого столика. Кельнер приніс бороданеві чорної кави, тістечок і морозива.
– Вони налагодилися тут довгенько розважатися, – сказала Ганка.
Але й нам подали бризоль. Відтоді, як я виїхав з дому, я не мав у роті, щиро кажучи, нічого пристойно звареного, тож вечеря цілком захопила мене. Тільки коли з тарілки, зник останній шматок м'яса й рештки гарніру, я звернувся до Ганки:
– Дуже добре, що бородань знайомий з дівчиною, яку я підвозив на машині. Від неї я зможу довідатися що-небудь про нього.
Ганка глузливо посміхнулася:
– Скажіть уже одразу, що хочете пофліртувати з цією шмаркачкою. Може, я вам заважаю, то я піду собі.
Я не встиг нічого відповісти, бо руда дівчина саме підійшла до нашого столика.
– Добридень, пане. Тьотя послала мене подякувати вам за те, що підвезли мене до Цехоцінка. А це ваша дружина? – безцеремонно спитала вона, дивлячись на Ганку.
– Ні. Це пані, яку я підвіз на своїй машині до Цехоцінка.
– А-а, теж дівчина з автостопом, – усміхнулася Тереза.
– Ні, – в'їдливо мовила Ганка.
– Вам щастить підвозити гарних дівчат, – засміялася
Тереза. – Але ви на це заслуговуєте. У вас найкращий у світі автомобіль. Диво дивне, а не автомобіль.
– А ця пані, – показав я на Ганку, – глузує з нього, Руда дівчина презирливо скривилася.
– Вона не розуміється на машинах. Певне, ви з провінції? – звернулася вона до Ганки.
– Авжеж. І що з того? – гостро відказала та. Тітка від свого столика кивнула Терезі, аби вертала на місце. Тож я квапливо спитав:
– Що це за добродій з борідкою сидить з вами? Наречений? Дядько?
– У нього чудова машина, – сказала руда дівчина, наче це пояснювало їхнє знайомство. – Коли я побачила її у паркінгу, то не могла втриматися, щоб не покататися на ній. Так я й познайомилася з її власником.