Наприклад, у тій могилі в кутку кладовища, – показала магістр Аліна, – взагалі не було кістяка. На тому місці, де мав бути череп, стояв глиняний посуд із курячими кістками. Це яскравий вияв поганських вірувань і поганських звичаїв.
На цьому огляд давнього кладовища скінчився. Ми не хотіли докучати пані Аліні, бо навколо всі напружено працювали, робітники відкидали землю, а студенти щіточками відчищали кістяки.
Опівдні на розкопках оголосили півгодинний відпочинок. Тоді я звернувся до Залічки:
– А до яких рас належали наші предки? Мене цікавить, ким вони були з точки зору антропології?
– Ви маєте на увазі тих людей, які поховані на цьому кладовищі? Якщо йдеться про ці кістяки, то спершу ми повинні їх вивчити, виміряти черепи, провести низку копітких наукових досліджень. Зрештою, ніяких висновків не можна зробити, поки не обстежимо всього кладовища. Але існує багато наукових праць про расовий склад населення, що жило на наших землях навіть за дуже давніх часів, наприклад, за кам'яного віку.
– О, це мене дуже цікавить, – сказав я.
– Мій колега недавно надрукував наукову статтю на цю тему. Матеріал, який він дослідив, свідчить про те, що на наших землях за часів кам'яного віку жило населення дуже неоднорідне щодо рас. Близько тридцяти відсотків становили представники білої раси, близько п'ятдесяти – біло-жовті метиси, десять відсотків – представники жовтої раси. Але в усіх випадках переважав елемент жовтої раси. Та поволі цей елемент поступився місцем чи перед елементом нордичним, – ми знаємо, які були нордійці: довгоголові, біляві, блакитноокі, – чи перед елементом кроманьйонським. Для кроманьйонської раси характерна довга голова й широке обличчя з досить широким носом, – щось схоже на білого негра, – будова тіла масивна, волосся біляве, навіть рудаве, шкіра світла, очі блакитні або сірі. Ця раса, як я вже казала, дуже давня, походить ще з часів палеоліту. Тепер вона майже зовсім зникла. Можна вважати, що в ранньому середньовіччі на наших землях відбулася сильна нордизація населення.
– А тепер? Яке населення в Польщі тепер?
– Остаточних наслідків найновіших досліджень ще немає. Є тільки певні відомості з довоєнних часів. Проте можна сказати, що теперішнє населення Польщі походить від шести рас, – чотирьох білих і двох жовтих.
До нашої розмови прислухалися Телль та інші хлопці. Відчувши, що я вже наговорився з Залічкою, вони взялися самі розпитувати її:
– А до якої раси належите ви?
– А ми?
– Я – представник так званого динарського типу, – терпляче пояснювала Залічка. – В мене світла шкіра, темне волосся, я висока, маю коротку голову, довгасте обличчя, вузький горбатий ніс і великі ступні.
Я глянув на Заліччині ноги. Справді, ступні в неї були чималі. Принаймні в мене були такі самі, хоч я вищий за неї.
– А ти, Теллю, здаєшся мені представником середземноморської раси. Для неї характерні невисокий зріст, довгий тулуб, смаглява шкіра, темне волосся, темні очі, досить вузький ніс і довга голова.
– А я? – домагався Чорниця.
– Визначити тип можна тільки, коли його докладно вивчиш, – засміялася Залічка. – Та припустімо, що я не помилюся, коли скажу, що ти, мабуть, представник альпійського типу, адже в тебе досить світла шкіра, темне волосся, карі очі, обличчя не дуже довге, вузький ніс, кругла голова і ти невеликий на зріст.
– Неправда, – розсердився Чорниця. – Я зовсім не малий.
– Я ж не казала, що ти малий. Але Соколиному Окові стільки ж років, як тобі, а він куди вищий. Соколине Око схожий на представника північно-західного типу. В нього біла веснянкувата шкіра, голова видовжена, обличчя теж довгасте й досить широке, вузький ніс, хлопець він стрункий і високий.
На розкопках знову почалася робота, і Залічка від нас пішла. А я спитав Телля зовсім про інше:
– Ти розповідав мені, Теллю, що гнався за браконьєром, який тікав у ліс. Чи ти добре пам'ятаєш те місце, де він зник?
– Пам'ятаю, – кивнув головою хлопець. – Це було біля бункера, в якому ми знайшли кістяк.
– Але ж він не сховався в бункері. Там же сила-силенна червоних мурах.