Я полегшено зітхнув.
– Тоді, – сказав я, – чого ви прогулюєтеся лісом, а не шукаєте справжнього вбивцю? Сподіваєтесь його тут здибати?
– Я дихаю свіжим повітрям, – засміявся офіцер. Нараз він споважнів.
– Чи ви вчора теж ловили браконьєрів?
– Та це ж я захопив їхнього човна, – гордо відказав я.
– А-а, так, – мовив він трохи розчаровано. – п гадав,
ви гналися за тим, що зник у лісі. Я вдарив себе по лобі. – Розумію, все розумію. Вас теж зацікавило, куди зник браконьєр.
– Як гадаєте, чи є хоч крихта правди в тому, що подейкують люди про два підземні поверхи давніх бункерів?
– У такому підземеллі ми знайшли зв'язаного Скалбану.
– Кого? Скалбану? Хто це? Де це було?
– Скалбана – рибалка, живе на тім боці Вісли. Чому його зв'язали, невідомо, він не хотів нам нічого пояснити. А зв'язав його, мабуть, Гертель, власник чорного лімузина.
– Пане! – заволав міліціонер. – Кажіть якось зрозуміліше, бо я нічого не можу збагнути.
І я розказав йому про чорну машину, що вночі кружляла лісом, про гонитву за паном Гертелем, про допомогу спостережливого ласуна Пальки і, нарешті, як ми знайшли підземелля, а в ньому зв'язаного Скалбану.
Офіцер міліції аж за голову схопився:
– Боже ж ти мій, чом ви все це розповідаєте мені тільки тепер? Та ж це дуже важливі деталі.
– А сьогодні я дізнався, – вів я далі, – що та дівчина з автостопом, Тереза, знову прийшла сюди й «позичила» Кондрасового човна.
– Човна? – замислився він.
– Так. Мабуть, вона хотіла дістатися на той бік Вісли. Знаєте, мені спало на думку, чи це не зв'язано якось із Скалбаною… Він живе на тім боці.
Офіцер схопив мене за руку.
– Я мушу негайно їхати до Скалбани. Чи ви не знаєте, де тут можна дістати човна?
– Не знаю. Але я можу перевезти вас через Віслу.
– То ви маєте в своєму розпорядженні якогось човна?
– Ні, я перевезу вас на автомобілі.
– На чому? – здивувався офіцер. – Ви знову відволікаєте мене від діла?
– Прошу здатися на мене. Мій автомобіль любісінько перевезе нас через річку.
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
Що сталося в хаті рибалки Скалбани. – Ми знаходимо автора анонімних листів. – Арешт рибалки. – Хто вбив Плюту? – За крок від смерті. – Трагічна втеча. – Гонитва за злочинцями. – Клопіт із Залічкою. – Злодії віддають здобич. – У підземеллі. – Похмурий кінець Барабашевоі історії.
Офіцер міліції з великою недовірою сів до «сама», а коли я виїхав на воду, він мало не вискочив з машини Заспокоївся тільки, як переконався, що мій ридван не поринає глибоко і мотор у нього не замовкає.
– Ух, – одітхнув він, витираючи піт з чола. – Якщо ви мені тепер скажете, ніби ваша машина може й пірнати, я ладен із заплющеними очима спуститися на дно Вісли.
– Шкода, але цього вона не вміє.
– Чи це ви зробили оцю химеру?
– Ні, мій дядько. Його звали Громилло. Здібний був чоловік, невизнаний винахідник.
– А як вашу машину зареєстровано? Як човен чи автомобіль?
– Як автомобіль.
– Тоді ви плаваєте на воді без дозволу.
– Отак? – здивувався я. – То негайно вертаймо на берег.
– Ні, ні, – вхопив мене за руку офіцер. – Я пожартував. Хоч мушу застерегти, що річкова міліція може мати до вас претензію.
Отак жартуючи, ми перепливали Віслу. Це була дуже приємна подорож: небо вияснилось, яскраво світило пополудневе сонце. На річці, забарвленій у колір неба, тут і там золотіли піщані острівці – вода швидко спадала після недавньої поводі.
Нарешті ми опинилися на тому березі.
Залишивши «сама» в кущах верболозу, я повів офіцера міліції до села, що лежало одразу ж за високою греблею. Нас зустріло люте валування пса на подвір'ї. Ми постукали в двері, але ніхто не відповів. Тоді офіцер натис на клямку. Скалбанина хата була не замкнена. Ми зайшли спершу до темних сіней, звідки ще одні двері вели до кімнати.
Одразу ж нам упав у вічі страшенний розгардіяш. Усе в хаті було поперекидано, наче тут точилася бійка. З роздертої перини повилітало пір я, з розчиненої шафи повипа…
...
ФРАГМЕНТ ТЕКСТУ ВТРАЧЕНО
...
ще стоїть курява. Вони проїхали якусь хвилину тому.
Я мерщій рушив з місця.
– Зи не доженете їх, – переможно сичала Залічка за моїми плечима. – У них чудова машина, а у вас старий мотлох…
Ми виїхали на дорогу. Стрілка спідометра почала посуватися праворуч.
Офіцер міліції картав Залічку:
– Ви водитеся з бандитами. Це обурливо. Науковця у товаристві бандитів схоплено на гарячому, під час крадіжки витворів мистецтва!