- Бик, - глухо сказала я. – Він захищав тебе, але зараз не може.
Ого виглядав тріумфуючи.
- Ось, розумієш. Ти вже знаєш про це значно більше, ніж ти думаєш. – Він схрестив руки та став перед мною. – Давай, владнай це, сказав він рішуче. – Звільни бика перш ніж Вальдо всіх повбиває. Я зроблю все що ти накажеш.
Думаю, я почувалася найдурніше ніж будь-коли. Щоб зайняти час, я підійшла та стала біля потоку сили і спостерігала як він піднімається над моїм взуттям як в’язка рідина чи найтоншій шовк, який коли-небудь робили. Я також могла його чути. Він видавав слабкий тринькаючий звук ніби рій бджіл або далека гроза. Це нагадало мені гімн Мудрих Жінок: “Я грім бика, що бодає” І це змусило мене подумати про інші частини гімну.
Ого каже, що я стояла дибки і думала декілька хвилин. Мій розум перестрибував від однієї частини гімну до іншої: “Я лосось, що стрибає в падінні…Я співанка птиці…Істинно хитрість кота у мені… Вогонь є у мені, що дає дракону крила і це є використаю коли досягну заслуг ”
Я опустилася на коліна біля теля та підняла пасма водоростей з його промоклої спини.
- Золоте, - сказала я. – Володарю Сходу, дозвольте виправити Вашу магію. Я не хранитель, але, десь у мені є сила. Допоможіть мені, якщо можете.
Спочатку зовсім нічого не виходило і я майже дозволила собі повірити, що ніколи і не вийде. Ого весь час казав:
- Продовжуй. Продовжуй. Що ти робиш? – Було неймовірно важко одночасно зосереджуватися та пояснювати що я намагаюся направити потік сили у зворотному напрямку: затягти його від Вальдо у теля. Це звучало занадто примарно, щоб бути дійсно ймовірним. Я продовжувала внутрішнім зором переміщувати, але сила розтягувалася як добре тісто, але утікала крізь мої пальці.
Замість пояснень я запитала:
- А ти знав, що ти королівський син та спадкоємець трону Логри?
- Спочатку, так. Але через деякий час, я вирішив що то була лише історія, яку я вигадав, щоб заспокоювати себе, коли усі називали мене Орг з Логри. Але все-таки я хотів, щоб то була правда. Один з дітей у замку сказав мені, що колодязь замку був колодязем бажань і якщо загадати бажання при повному місяці…
- Благослови тебе, Ого, - перервала я. – Ось що треба робити!
- Немає за що. Робити що?
Внутрішнім зором я зробила лебідку – з тих, що тримають мотузку яка опускає та піднімає відро у колодязі – та встановила її у потік сили. Він жадібно огорнув лебідку, просто так, як це зробив би Вальдо. Я його піймала, закрутила, щоб закріпити, тоді повернула ручку, так, ніби витягаю відро з колодязною водою. Він спирався, але я продовжувала крутити. Було так важко, ніби я витягаю відро з камінням, але я крутила й крутила ручку, допоки не почала обливатися потом.
Я почула, як Ого шепоче моє ім’я. Він вказував на теля. Воно перестало тремтіти, а плетіння темної магії, що тримало його унизу, зморщувалося, як палаюча вовна. Раптом, воно зробило зусилля, зібрало та підібрало під себе копита, та, наполегливим зусиллям, підвелося на тремтячи ноги. Я продовжувала крутити силу скоріше та наполегливіше, а маленька зірочка золотих кучерів з’явилася на лобі телятки, тоді дві грудочки чорних як смола рогів проштовхалися між його вух. Воно повільно покрутив головою, щоб подивитися на мене із такою жагою до життя, що я посміхнулася, і запрацювала наполегливіше. Маленькі крила випросталися, а їх колір поглибився до небесно-блакитного – вони не були ні з пір’я, ані з луски, а з якогось поєднання обох. Я крутила та крутила свою уявну ручку, а теля підростало.
Воно виросло удвічі більшим, коли силу відрізало. Ручка вислизнула з моїх рук, ніби почала розмотуватися у теля, кружляючи скоріше та скоріше, а воно росло й росло.
Ого поставив мене на ноги та плеснув по спині. Я не спиняючись посміхалась - настільки була задоволена. Ми майже танцювали від нашого успіху, коли я побачила, що вода поширюється по підлозі до нас, від сходів якими ми прийшли. Коли ми дивилися, вона почала заливати. Мабуть, фонтан був перекритий, коли Вальдо закрив рибині рота. У води просто не було іншого виходу ніж протікати по сходах униз та сюди. Зараз вона проливалась. Ми б потонули.