- Хто вони, Тітонька? – запитала я в Тітоньки Бек, що цілеспрямовано направлялася до них.
- Монахи та черниці, - відповіла вона. – Вони покланяються Леді.
Це мені особливо не допомогло. Не було нічого більш не схожого на Кілканнонського Священика та його новачків. Коли ми підійшли до групи, я виявила, що оточена веселими обличчями та дивними тваринами. Я припустила, що найближча до мене чорниця мала дивний, із чорним пір’ям, головний убір, допоки цей головний убір не подивився на мене круглим жовтим оком і мовив:
- Кар! – І я зрозуміла, що на її зеленому капелюху сидів крук.
- Його звати Рой, - сказала вона. – Він не образить тебе. Народ, чого ви хочете?
- Вашої допомоги, брати та сестри, - сказала Тітонька Бек. – Нам треба дістатися до короля.
- Короля! – сказали декілька з них, радше здивовано.
А один маленький товстий чоловік запитав:
- А навіщо вам король? – Мабуть, він був найдивнішим з усіх монахів, тому що його борода розходилася у два пучки, один пучок від кожної щоки, вони були настільки довгі, що були заправлені у мотузку, яку він носив замість ременя. На його плечі сидів дійсно чудовий зелений птах – блискучо-зелений із вигнутим дзьобом і круглими жовтими очима, навіть розумнішими ніж у крука. Кожне око було оточене мудрими рожевими зморшками, внаслідок чого він виглядав дійсно дуже розумним. Довгий, довгий хвіст скочувався униз спини маленького монаха, як водоспад, навіть довший ніж пучкоподібна борода монаха.
І він розмовляв. Ого, Івар та я, всі підстрибнули, коли він сказав, голосним, клекотливим голосом:
- Це четвер! Це четвер!
- О, так і є! – сказала черниця, із круком. – Грін Гріт* цілком правий.
____________________
* Зелене вітання
- Ні, ні, - сказав інший монах. – Середа, я клянуся.
- Дійсно, - заявив хтось іще. - Лиси завжди гавкають у середу.
- Вони гавкають, коли хочуть, - сказав інший монах. – Четвер, коли сонце на вежі.
- О ні, - не погодилась черниця, що була далі, - Сьогодні середа, а день народження Леді був лише тиждень тому.
- Четвер, - наполягав хтось іще. – З Дня народження пройшло лише шість днів.
Аргументи викладалися та викладалися, а наші власні голови поверталися від одного до іншого. На цей час, з’явилися люди, що наполягали, що сьогодні лише вівторок і інші, які, здається так само були певні, що сьогодні п’ятниця.
Нарешті, Тітонька Бек сказала, дуже роздратовано:
- Яка різниця який сьогодні день? Я лише спитала, як дістатися короля.
- Але у тому то й справа, Мудра Жінко, - сказав монах із зеленим птахом. – Король під обітницею, бідолашний чоловік. Йому заборонено бачитися із незнайомцями в четвер.
- О, - сказала Тітонька Бек. – Я чула, що подібні речі трапляються на Берніці. А що трапиться з королем, якщо він побачить незнайомця в четвер?
- Ніхто не знає, окрім того, що погано гнівити богів, - сказав маленький монах. – І…
- А як ти знаєш, що я Мудра Жінка? – допитувалася Тітонька Бек.
- Це помітно за милю, - сказав монах. – Грін Гріт одразу це побачив. – Він потягнувся та похлопав птаха по голові. Птах негайно схопив один з його пухких маленьких пальців дзьобом. Припускаю, що це мало означати приязнь, але виглядало боляче. Монах відійняв руку та потряс її. – Чому ви хочете побачити короля? – сказав він. – Вам потрібна справедливість? – Він перевів погляд від Тітоньки Бек на мене, а потім на Ого та Івара, ніби ця думка його сильно здивувала.
- Не зовсім, - сказала Тітонька Бек. У цей раз, всі перестали сперечатися та глянули на неї з цікавістю. Вона випрямилася. – У нас місія, від Верховного Короля Халдеї, - сказала вона.
Всі люди у зелених шатах, виглядали враженими. Їхні зелені капелюхи та маленькі круглі ковпаки* повернулися та кивали, коли вони дивилися один на одного.
______________________________
* Думаю, це ковпаки, англійське слово – “cap”.
- Ну, тоді, - сказав один із птахом, - здається, буде краще, якщо ми відведемо вас до Будинку, а там зможемо провіщувати який сьогодні день. Чи не поснідаєте ви із нами?
- О так! – щиро сказав Івар. Шлунок Ого різко загудів.
- Ми будемо у захваті, - сказала моя тітка, велична як завжди.
Група продовжила закупівлю риби. Я помітила, що вони не платили багато за неї. Здається, більшість рибалок була цілком готова віддати їм рибу задарма.
- На вдачу, - казав кожний, кидаючи жменю крихітних срібних рибок у кошики.
За причалом був ринок. Тут вони придбали оберемок хліба, декілька глечиків масла, багато ранніх яблук та доволі багато вишень. Вони знову не платили багато.
- Воно того майже вартує, бути праведним, - сказав мені Ого, коли ми вийшли з ринку та йшли серед сірих будинків міста. Там він знову підштовхнув мене та вказав. Я встигла помітити, як Плаг-Аглі повз у клаптику сонця, із великою рибиною у пащі. Він зник, коли ми порівнялися із тим місцем. – Думаєш ця тварина магічна? – прошепотів Ого.
- Так, - сказала я. – Повинен бути.
Монахи та черниці весело стрекотіли, ведучи нас на кінець містечка. Їхній Будинок, коли ми увійшли до нього, був радше схожий на сарай, ніж на релігійну установу. Він був високий та темний, та теплий усередині, із вогнем в центрі підлоги, у найбільш задимленій, старовинній манері. Цей вогонь здивував Івара, тому що був низьким та розжареним і споживав темні шматки матеріалу. Івар бачив лише вогонь з полін.
- Що вони спалюють? – запитав він, вдивляючись у нього.
- Торф, - сказала Тітонька Бек. – Кажуть, цей острів зроблений із торфу.
Здається, торф це болотні брили, але він прекрасно слугував для приготування риби. Риба умить зашипіла у залізних каструлях. Кожному з нас дали переповнену дерев’яну тарілку з рибою та лише шматок хліба. Усі сиділи на підлозі, під час їжі. Ого та Івар постійно перекривали шлях своїми довгими ногами. Мені було так незвично їсти на підлозі, що я весь час ворушилася, щоб всістися зручніше. Тітонька Бек, звичайно ж, елегантно сиділа перехрестивши ноги* і витончено піднімала рибу із хлібом і свої пальці, ніби вона так їла усе своє життя.
__________ _________________________
* Вона сиділа так, як у нас називається – по-турецьки.
- Я називаю це жахливим! – пробурчав Івар. – Це не цивілізовано! – На щастя, у нього вистачило розуму пробурчати шепотом, але навіть так, Тітонька Бек глянула на нього одним з її найогидніших поглядів. Івар став дуже червоним і після цього всівся до неї спиною.
Риба була смачнюча. Ми всі з’їли велику купу, будучи дуже голодними на ту мить. Коли ми закінчили, неохайна ганчірка – на яку Тітонька Бек подивилася, радше, манірно – була передана навколо, щоб ми могли витерти наші пальці. Тоді монахи та чорниці повитягали усі види дивного знаряддя, і рахівниці і декілька шматків пергаменту та палички деревного вугілля та почали вираховувати який день тижня насправді був.
- Гадаю, це п’ятниця, - прошепотів мені Ого. – Ми відправилися у понеділок, так?
Саме тоді, великий зелений птах злетів на крокви, на величезному розмаху зеленого пір’я, галасуючи:
- Це четвер! Це четвер!
Івар та Ого та я захихикали. Тітонька Бек сказала:
- Я чула про папуг. Він мабуть сказав би це, навіть якби була неділя. А тепер - тихо.
Але, знаєте що, монахи та чорниці все щене могли вирішити який це день. Нарешті, у Тітоньки Бек урвався терпець, і вона встала.
- Ми підемо до короля зараз, - сказала вона, - незважаючи на те, який сьогодні день. Чи може хтось провести нас, будь-ласка?
Монах, власник папуги, також встав. Тоді ми вже виявили, що його ім’я було Фінн.