- І- писк*– хва!
__________________________________________
* Нажаль, не можу сказати чи Мое дійсно казала слова, чи сестри Джонс так зображували силу її глосу
Пісня зупинилася. Всі внизу, у полі, повернулися подивитися на нас.
- І-крик-хва! – продовжувала Мое, голосніше ніж будь-коли.
- Заради любові богів, зупиніть її! – сказав Лу-Лоуз. – О, я знав, що ви збираєтеся збентежити мене. Такий нечестивий гам!
Ого стрибнув у візок, схопив торбу з їжею Мое та запхав на її морду. Це її зупинило. Група знову почала пісню, але не дуже добре. Були вихлясті звуки, неначе деякі співаки боролися зі сміхом. Священики перейшли до іншої групи, виглядаючи суворо.
Було ще вісім груп. Мое їла та через це була тиха, але Тітонька Бек – ні. Вона закрила вуха руками та казала:
- Ти підеш і зупиниш їх, - знову та знову.
Лу-Лоуз продовжував казати:
- Жінко, ти зараз утихомиришся! – допоки мені не закортіло стукнути їх обох.
Тоді виявилося, що інша частина програми, це самотні співаки. Чоловік у бардівському синьому виступив уперед, із маленькою арфою у руці. Він співав довго та солодко і наприкінці глядачі аплодували. Здається, тепер їм це було дозволено. Після нього вийшла дівчина у блідому зелено-синьому, яка співала навіть довше, але не настільки солодко, і їй також аплодували.
- Чого це вони думають, що задоволені? – голосно сказала Тітонька Бек. – Вона звучить як іржава дверна петля.
- О, тихо, - благав її Лу-Лоуз. – Це мука для мене, жінко.
Мое знову почала виказувати ознаки невгамовності. Ми зуміли примусити її мовчати протягом виступу ще чотирьох співаків, але насправді її турбували аплодисменти. Коли уперед виступила сьома співачка, я озирнулася, де Грін Гріт. Радше до мого здивування, він всівся на Оговому плечі і вигнувся, щоб тихо наспівувати у обличчя Ого.
- Грін Гріт, - сказала я, - чи не мігби ти бути настільки добрим, щоб змусити Мое мовчати?
Грін Гріт вигнувся у інший бік, щоб глянути на мене одним зі своїх мудрих, хитрих поглядів.
- Можна зробити, - сказав він. Він перенісся на спину Мое, залишаючи велику зелену пір’їну у волоссі Ого. Мое підстрибнула, коли відчула птаха на своїй спині та закинула голову. – Тиша, - сказав їй Грін Гріт. – Їж свій обід, їж свій обід. – І Мое їла, до мого полегшення, якраз коли сьома співачка почала свою пісню.
Це зайняло лише секунди, щоб навіть Тітонька Бек зрозуміла, що ця пані була неперевершеною. Пісня підносилася, чиста як мелодія срібного дзвону, і тонула, і піднімалася знову, як вимагали слова, наче політ найславетнішої пташки, яку можна уявити.
- Набагато приємніше, - голосно сказала Тітонька Бек. Я навіть можу чути слова.
- Ш-ш!, - сказали усі ми, включаючи Грін Гріта.
Пісня линула далі. Я почувалася більше ніж трохи заздрісною. Я ніколи в житті не була здатна утримувати мелодію. Івар сміявся наді мною, коли я намагалася. Ще гіршим було те, що співачка була юна та світловолоса та струнка та – наскільки я могла судити з цієї відстані – безсумнівно гарна. Я зітхнула.
Нарешті, після закінчилася. Коли вона зупинилась, була мить красномовної тиші, ніби аудиторія була занадто захоплена, щоб реагувати. Тоді прогриміли аплодисменти. Люди кричали та тупали, так само як і плескали. Насправді, Тітонька Бек також плескала.
І Мое, якимось чином витягла голову з торби із їжею, та приєдналася різким криком ослиці. Але тоді це не мало значення. Головний священик, як я припускала це був Праведний Гронн, підійшов до дівчини, все ще плескаючи, а тоді перестав плескати, щоб приколоти щось на кшталт сяючої брошки спереду її зелено-синьої туніки.
Коли аплодисменти почали стихати, інший священик оголосив, дужим розкотистим голосом:
- Переможець Співів Ріаннан з Панді. – І аплодисменти почалися знову і тривали допоки в мене не заболіли руки.
Праведний Гронн несподівано з’явився біля візка. Припускаю, він мабуть поспішав, поки лунали аплодисменти, але я не була певна. На Галлісі так багато магії.
- Лу-Лоуз, - сказав він, - тобі обов’язковобуло приводити галасливу ослицю, так само як і галасливу жінку? – і він розсміявся. Зблизька, Гронн виявився маленьким, схожим на діжку, чоловічком, із круглим веселим обличчям.
Іноді все складається так заплутано. Я була повна підозр щодо священників Галлісу та була готова битися із ними кожний дюйм нашого шляху, але я подивилася на Праведного Гронна та подумала: “Гей, він чудовий!”. Це трохи спантеличувало.
Лу-Лоуз, звичайно, впав в екстаз похмурої поваги. Він стискав свої руки та корчився.
- О, Праведний Верховний, - протестував він, - Я перепрошую! Вони найнечестиваіша команда. Жінка безумна, а її ослиця божевільна. Я не певен хто з них гірший.
- Тоді я звільняю тебе від них усіх, - сказав Праведний Гронн з широкою посмішкою. – Твої випробування закінчилися і ти можеш іти прямо до приміщення для вартування.
Лу-Лоуз був вкрай здивований.
- Що, зараз? – сказав він. – Без обіду?
- Можеш пройти повз тих, хто відповідає за їжу, - сказав Гронн, та попросити в них м’ясний рулет у дорогу. Скажи їм, що тебе прислав я. Йди вже. – Він спостерігав, як Лу-Лоуз, надувшись, пішов, та похитав головою. – Цей чоловік, - сказав він нам, - завжди нагадує мені чоловіка з Баллікеррі на Берниці. Ніколи не буває щасливий. Не важливо. Ми завжди посилаємо невдах охороняти приміщення для вартування. А тепер…
Він оглянув нас, одного за одним, не виключаючи Мое та Грін Гріта на її спині. Лише один з нас, кого він не побачив, був Плаг-Аглі, який вибрав цю мить, щоб, невидимим, притиснутися до моїх ніг. Я була рада цьому дотику, тому що погляд Гронна був дуже проникливий. Його широкі, у зморшках, сині очі, здавалося оцінювали усіх нас точно. Припускаю, він не став би Праведним Верховним Священиком не будучи надзвичайно розумним, але це все одно нервувало.
Нарешті, його очі зупинилися на Фінні.
- Ви, пане, - сказав він. – Відійдіть зі мною і розкажіть мені, як один праведний чоловік іншому, точно, як і чому ви всі опинилися тут, на Галлісі. – Він простягнув руку та весело відвів Фінна у бік, за кущі дроку.
Фінн такий покірний чоловік. Я могла бачити, що він здивований та збентежений, що його виділили першим. Але, оскільки Гронн вивів його за межу чутності, та посміхався йому, я могла бачити, що Фінн став менш напружений. Незабаром, він розмовляв та жестикулював так, ніби він із Гронном були давніми друзями. Більше магії Галлісу, думала я, і сподівалася, що Фінн розказує правильно.
- Він повинен був вибрати мене, - сказав Івар. – Я тут принц.
- Мабуть, він збирається йти за віком, - сказала я, щоб задовольнити його. Але я підозрювала, що Гронн вибрав Фінна, бо побачив, що Фінн простий та чесний.
Вони розмовляли якійсь час. Задовго до того, як вони закінчили, Івар та Ого вивчали поле, щоб виявити, де знаходяться ті, хто відповідають за їжу і розмірковували чи дозволять їм взяти м’ясний рулет, як Лу-Лоузу. Через них я також почувалася голодною.
- Я можу з’їсти маринованого оселедця, - оголосила Тітонька Бек, якраз коли Гронн та Фінн повернулися.
- Зараз у Вас є я, пані, - сказав їй Гронн. - У нас є свіжі краби та заливні угри, але оселедці залишили води Галлісу, після підняття бар’єру. Ви не знали?
Тітонька Бек просто дивилася на нього. Я бачила, що Гронн дивиться на неї уважно, щоб точно визначити її стан, перш ніж він повернувся до мене.
- Це, - сказав він, - не простий удар, так, Ейлін? Що змусило тебе сказати Праведному Оуену, що це він?
Я відчула, що моє обличчя червоніє.
- Це…це було легше пояснити, - сказала я. Не багато людей погодяться повірити, що її ледь не перетворили у ослицю, хіба ні?
- Червона Жінка Берніки? – сказав Гронн. Я кивнула. Фінн все сказав правильно, здавалося. – Бачиш, - пояснив Гронн, - я маю знати про це перш, ніж я вирішу до кого її відіслати. Звичайний цілитель не підійде для неї. Але я думаю над цим. Тим часом, решта з вас: Івар, син Короля Кеніга зі Скарру, Ого з Логри та Скарру і Грін Гріт з Берніки. Я все правильно зрозумів?