Мілліґен дивиться на мене; в її очах — благання про допомогу, але я зв’язана і нічим не можу зарадити, навіть якби й хотіла. Впавши на коліна, вона дивиться на мене, ніби не ймучи віри, а тоді падає на підлогу.
Я глибоко вдихаю. Естер подарувала мені шанс. Однак я міцно зав’язана, тож будь-хто може прийти та прикінчити мене.
Відтоді як я втекла з «Діви», Тобі дуже змужнів. Вигнався так, ніби його розтягували під тортурами. Він оголив свій кинджал і тривожно поглядає на Мілліґен, що розвалилася на підлозі, а тоді підступає до мене.
— Тобі, ти?.. — я й гадки не маю, що в нього на думці.
Він не відповідає. За мить опиняється позаду мене. Він мовчить, і я не дихаю, відчуваючи холодне лезо кинджала на своїх зап’ястях. Секунда — і розрізана мотузка падає. Далі Тобі вивільняє мої стопи.
Він вкладає у мою руку ніж, подарувавши ледь помітну усмішку, і тихенько вишмигує з каюти.
XXIII
Я легко орієнтуюся в лабіринтах «Діви». Вивчила їх тоді, як малою зіпнулася на ноги. Та я вперше біжу так швидко. Як завжди, довкола ні душі.
На шляху зустрічаються лиш дві знайомі мені Змії, тож коли ми б’ємося, я наношу їм щадні удари — щоб не вбити, а просто відбити напад. Хоч перед тим, як покинути «кімнату тортур» Мілліґен, я обкрутила пальці шматиною, все ж біль пече вогнем, але я терплю. Ніхто мене тепер не зупинить.
Коли я акуратно підіймаю люк, щоб оцінити обстановку на палубі, то розумію, чому мій шлях нагору був таким спокійним. Вдалині вимальовуються океанські хижаки і, без сумнівів, вони прямують до нас, тож весь екіпаж працює над тим, щоб «Діва» знову пустилася на всіх вітрилах. Бронна прив’язали до бізань-щогли, відклавши тортури на потім. Адлер вигукує накази своєму екіпажу таким тоном, ніби ця смертельна небезпека — їхніх рук діло.
Навіть звідси бачу, що Бронн сильно побитий, але не можу зрозуміти, чи він при свідомості. Повертаю лезо, направляючи промінь сонця в обличчя Бронна. Він відкриває очі, і коли врешті помічає мене, зітхає з полегшенням.
Я викарабкуюся з люка і впевненим кроком через усю палубу прямую до Адлера. Більшість членів екіпажу шалено носяться по палубі й не помічають мене, проте ті, кому я таки потрапляю у поле зору, не вірять власним очам. Вони вражено завмирають на місці. Рен помічає мене, пильно дивиться мені в очі, а тоді посилає ледь помітний кивок й особливу усмішку — я завоювала його повагу.
— Адлере, — гукаю до чоловіка, якого колись звала батьком, — настав час усе це скінчити — раз і назавжди!
Тепер усі на палубі обертаються до мене, а найбільше здивований сам Адлер. Він і гадки не мав, що я на таке спроможна.
Декілька матросів кидаються, щоб схопити мене, проте Адлер різко їх зупиняє:
— Залиште її!
Екіпаж відступає назад, щільно зійшовшись докупи, ніби Адлер наніс їм удар. Вони, як і я, шкірою відчувають його лють.
— Мілліґен здає свої позиції, — промовляє Адлер, вайлувато підступаючи до мене з виглядом, ніби двійко смертоносних океанських хижаків зовсім не женуться за нами.
— Алкоголь завжди був її слабинкою.
Він розуміюче киває головою:
— Ну що ж, Мерріан! Все, як у старі добрі часи…
— Не зовсім! Тоді я була готова на все, тільки б ти мною пишався.
— А як же твоя не пройдена до кінця Ініціація?
— Можливо, я й жадала твого схвалення, проте ніколи не хотіла перетворитися на тебе.
— Однак, ти таки стала мною. Прикінчити Бріґса так, як ти? Я б так не зміг.
— Я не така, як ти!
— Авжеж, продовжуй себе в цьому переконувати, — протягує він, посміхаючись, — але на твоїх руках кров! Ось на що здатна моя дочка!
— Ти не мій батько!
Серед екіпажу проноситься хвиля збентежених вигуків. Впевнена, Адлер не хотів би, щоб вони знали такі подробиці. Але він швидко опановує себе.
— Ти мала б подякувати мені за це! Твій справжній батько — боягуз. Спустив дух, навіть не обороняючись. Щодо твоєї матері, — Адлер вказує на місце, де колись було око, — вона проявила характер.
Він намагається зачепити мене, і йому це майже вдається.
Я збираю все самовладання, аби лиш не пустити у свою душу його сарказм.
— Якщо ти так цінуєш характер, то чому ж ти не вбив Естер?
Він зіщулює своє око, обдумуючи почуте — досі він думав, що Естер немає серед живих.
— Ти хіба не знав? Вона жива, попри всі твої старання. Якщо це підбадьорить тебе, запевняю — вона ненавидить тебе навіть більше, ніж я.