Вона відтягує свою сорочку, щоб показати блідуватий шрам від опіку на лівій частині грудей.
— Мої мікстури врятували мені життя, хоч розбитого серця так і не зцілили.
— Ти Діва, — промовляю ледь чутно.
Нарешті я розумію, чому вона така мені знайома — кожнісінький день свого життя я вдивлялася у її постать, розміщену на носі корабля.
— Звісно, Адлер сприйняв мою відмову, як чистої води зраду. Та я зрозуміла, який він монстр, хоча для тебе було б краще, якби я пішла з ним. Гадаю, тепер він і не впізнав би мене.
— Навіщо? — ми зустрічаємося поглядами. — Навіщо він їх убив?
— Через дівчинку зі знаком півмісяця — його найбільший трофей. Щоб він зміг назвати тебе своєю, мали загинути всі.
Я відвертаюся від неї й змикаю повіки. Все це почалося тут, у цьому місці, тож я знаю напевне, де це повинно закінчитись.
Палке відчуття мети стискає мене лещатами.
Моїх батьків убили. Моє життя вкрали.
Наступного разу ми з Капітаном Адлером зустрінемось, і я його вб’ю.
Тепер я впевнена в цьому.
XXII
Я хочу негайно пуститися в дорогу, та Естер вмовляє мене трішки перепочити, поки вона заварить нове зілля. Її чари поступово слабшають, і я рвуся продовжити пошуки Бронна та Ґрейс. Однак таки залишаюся відпочити, бо розумію: якщо прагну здолати Адлера, то на це знадобляться сили.
Усе виявилося зовсім не таким, як я гадала — все моє життя побудоване на брехні. Чоловік, якого я називала батьком, вбив моїх батьків і вкрав мене. Він знав, ким були вони і хто я. А це означає, що я була для нього нічим іншим, як козирною картою, якою він міг зіграти у зручний момент. Чи мав він на меті вбити Торіна одразу ж після нашого одруження? Одразу ж, як усуне Короля? Західна Принцеса на Східному троні: маріонетка, яку можна смикати за ниточки. Адлер збирається взяти під контроль не лише Східні Острови — він зазіхає ще й на Західні. Хоче підкорити всіх.
Прийде час, і я горюватиму за втратами, але не сьогодні.
Естер закінчує приготування свого трунку, наповнює ним флягу й передає її мені, попереджуючи:
— Що не сталося б, не пий цього!
Я збентежено беру флягу.
— Тоді навіщо ви мені це даєте?
— Бо воно тобі знадобиться.
Я не сумніваюся в її словах, тож я просто дякую.
Навіть попри свої магічні здібності, вона не може приховати сліз:
— Залишайся в живих, Мейрін!
Естер тягнеться, щоб погладити мене по щоці, та її рука застигає, а на обличчі з’являється найсумніша посмішка. Вона втратила право втішати мене багато років тому.
— Тепер іди…
Я відчуваю, як у мені спалахують іскорки магії; паніка від усвідомлення терміновості місії накриває мене такою потужною хвилею, що мало не збиває з ніг. Я поспіхом вибігаю з хижі, зупинившись лиш на мить, щоб ще раз поглянути на Естер. Якщо я виживу, ми обов’язково зустрінемось знову.
Погода тиха, трава пісколюба й не шорхнеться. Я врешті можу рушити на північ від того місця, де зійшла на берег. Шукаю печеру, що мусить бути десь поблизу, відчайдушно прагнучи знайти Бронна і Ґрейс. Я лечу, мовби на крилах — від огидних ліків Естер тіло зміцнилося.
Наближаюся до води і чую голос, що вигукує моє ім’я. Спершу він звучить слабко, його ледь чутно на вітрі, однак коли йду на нього, він лунає голосніше й голосніше. Стає страшно.
Мій «тато» кличе мене.
Горизонту не видно за лісом, аж поки я доходжу до його краю, а тоді, сховавшись у хащах, бачу картину: «Діва» кинула якір неподалік від узбережжя; схоже, під час атаки океанських хижаків її корпус добряче постраждав.
Більшість членів екіпажу на пляжі, включно із чоловіком, що вбив моїх батьків. Праворуч і ліворуч від нього — зв’язані та з кляпами в ротах — Бронн і Ґрейс. Я спізнилася.
— Мерріан! — Адлер глузливо виспівує моє ім’я. — Йди сюди! Приєднайся до нас!
Він знає, що я поруч? Чи просто сподівається на це?
— Покажись, Мерріан! Ти ж не боягузка, правду кажу? — він не дурний. Всі його плани пішли шкереберть і його екіпаж от-от зчинить бунт. Єдиний його шанс відновити контроль над ситуацією — моє вбивство, і хіба існує кращий спосіб, ніж використати Бронна і Ґрейс, щоб приманити мене?