сатиричній та гумористичній літературі і навіть, бажаючи працювати в літературі, закликали для цього
на допомогу зброю сміху! Все зробили! А все ж таки — як писати фейлетони? Як писати гуморески?
Я можу вам розповісти, як, як мені відомо, пишуть чи писали інші письменники, з трудом можу
розказати на окремих роботах-прикладах, як я їх сам писав, але як взагалі писати, не знаю і порадити
нічого не можу!
Ви гадаєте, що я не цікавився колись, не допитувався, як писати? Допитувався! Але, на жаль, ніхто нічого певного мені не сказав.
— Як ви пишете? — питав я.
— А так: пишу, та й уже!
Один із відомих письменників-сатириконців (був до революції в Петербурзі журнал
«Сатирикон») писав, кажуть, так: сідає за стіл, перед ним чотири смуги паперу, на кожній лежить
авторучка, він на одну тему пише чотири варіації гуморески і кожну варіацію окремою ручкою. Несе ці
чотири варіації до редакції і читає редакторові. Редактор дуже часто запитував, кажуть, письменника:
— А п'ятої варіації у вас нема?
Я не думаю, щоб твір дуже вже залежав од авторучки та від паперу.
Колись до мене завітав був народний художник СРСР Анатолій Галактіонович Петрицький.
Сиділи ми, гомоніли, курили. Анатолій Галактіонович одірвав од коробки з-під цигарок кришку, взяв
навпівспаленого сірничка, вмокнув сірничка в чорнило, сидить і дряпає, так собі — між іншим, сірничком по картону. А вийшов чудесний портрет.
Крім, отже, матеріалу, ще щось, очевидно, для художнього твору треба.
Якось улітку ми жили з одним нашим талановитим поетом в мальовничому селі на Полтавщині, над рікою над Сулою. Поет працював над перекладами з Пушкіна. А я милувався з нашого поета. Як
поет працював? Він одразу, що називається, «з маху» з російської мови без єдиної помарочки
«переписував» мовою українською цілі сторінки. Один варіант. Потім таким от способом — одразу
другий варіант. Читається потім перший варіант, читається другий, з двох робиться один. Переклад
готовий. Та який переклад! Можливо, що поет потім іще шліфував переклади, але того вже я не бачив, я розповідаю про те, чого був свідком сам.
Усі ж ви бачили рукописи великого Льва Толстого, читали про те, як він працював! Скільки він
правив, скільки і ним самим, і для нього кожний твір було переписувано. . А потім іще правка в
коректурі, коректура коректури, коректура в гранках.
Від цього хіба твори Л. М. Толстого були менш художніми? Навпаки! І хіба така кропітка над
творами робота принижує велич Толстого?
Якось я запитав сина нашого українського видатного новеліста:
— Коли не секрет, розкажіть, прошу вас, як працював ваш батько?
— А чому, — відповідає син, — це секрет? Ніякий не секрет! Щоранку з батькового кабінету
вигортали купи подраного паперу.
Але ж дивувалися письменникові сучасники, дивуємося ми, цілий світ дивується, як можна
1 Н. Щедрин (М. Е. Салтыков), О литературе, М., Гослитиздат, 1952, стор. 591. (Авт.).
одним словом передати психологічний стан людини, двома-трьома словами намалювати цілу картину, а на одній-двох сторінках дати соціальний стан цілого вимученого народу!
Кожний робить, в даному разі пише, як уміє!
V
Найважче і найнеприємніше писати про себе.
Я ще раз кажу, що не маю жодного наміру давати якісь певні рецепти, як писати, та їх, тих
рецептів, і нема. Я спробую розповісти, приміром, чому і як я написав свою «Зенітку», бо із моїх творів
її, мабуть, чи не найбільше знають.
«Зенітку» написано під час Великої Вітчизняної війни.
Мені хотілося в ті тяжкі, грізні часи написати щось дуже веселе, таке, щоб і моя робота
спричинилася до того, щоб люди і на фронті, і в тилу таки по-справжньому засміялися, та не
засміялися, а просто-таки зареготалися.
Одночасно щоб моя гумореска відігравала й певну, сказать би, мобілізаційну, підбадьорювальну
роль.
Героями «Зенітки» я вибрав двох дідів: діда Свирида та його кума.
Чому я вибрав дідів?
Щоб показати, що з ворогом воював увесь наш народ, що мав силу держати в руках як не
гвинтівку, то бодай вила. Я зробив старого діда партизаном (а хіба таких не було?), а в партизанах
навіть кволі діди не сиділи без діла, а хоч обід хлопцям варили та коні пасли.
Чому я навів приклад війни діда Свирида з його бабою Лукеркою? Це — смішно, але в мене
була ще й та думка, що, мовляв, не задавайтеся, фашисти, своєю технікою, своєю військовою наукою,