Присуд може бути об жалуваний до найвищого Суду УССР на протязі 24 годин від об’явлення.
Голова: Ліплевський. Члени: Галіцький і Берман. Секретар: Зільберман».
Жінка закрила уста й ковтнула повітря.
— Алеж… ми подали касацію… ми ж переховували лише двох… і не знали навіть, хто вони…
Сталов іронічно усміхнувся.
— Алеж… «переховували»?! — отже — знали… Вашої касації до найвищого суду надзвичайна сесія не пропустила. Це є її право передбачене законом.
Отже тут ще є затвердження присуду найвищим судом, якому ми самі присилаємо кожну таку справу. Порушення процесуальних приписів при розгляді вашої справи — найвищий суд не знайшов…
— Алеж. голова суду й один член, нас допитували, затверджували слідство, розписані на акті обвинувачення…
Прокурор перекинувся усмішкою з «членом суду» Галіцкім.
— Склад суду був законний. Отже… ви подавали ще телеграму про помилування до всеукраїнського старости…
Так от тут… «Розглянувши… з огляду на важкість злочину і соціальну небезпечність засуджених — прохання їх залишити без наслідків. Голова ВУЦВК Петровський. Секретар Буценко.»
Жінка засмучено, з любов’ю глянула на свого чоловіка, який стояв здвигнувши брові, міцно затиснувши уста.
Прокурор обернувся до Хмари.
— А ви засуджені по лінії ГПУ… Вам товариш Галіцкій прочитає постанову колегії…
Галіцкій «Ласкаво» усміхнувся Хмарі й взяв зі стола папірець.
«Колегія об’єднаного ГПУ, в складі голови т. Дзержінського, членів т. Менжиінського та Ягоди, розглянувши…постановила: Харченка Семена Васильовича — розстрілять.»
Прокурор склав до течки папери.
— Ну — здається все… Можна закінчувати…
Жінка нервово здригнула плечима.
— Товариш прокурор! Дозвольте нам з чоловіком перед смертю поцілуватись…
Галіцкій з усмішкою підняв руку.
— Не спішіть… Ми ще вас роздягнемо… Голими смачніще собі поцілуєтесь…
Прокурор зареготався. Всі усміхнулись.
Арбузов розв’язав смертниці руки.
— Ну — роздягайся! Тільки живо і все скидай, до останньої шматки.
Зніяковіла жінка стояла, не рухаючись.
— Е — та я бачу — ти бариня! Покоївки тобі треба…
Шурпнувши застіжки, став роздягати жінку. Знявши сорочку і панчохи — знову зв’язав їй руки.
Потім проробили ту саму операцію з чоловіком, який палахаючими від ненависті очима слідкував за роздяганням жінки.
Рубців глянув на Галіцкого.
— Отамана розв’язувати?
Той усміхнувся.
— Розв’яжи… Може вхопиш по зубах… най іде так!
Прокурор рухнув бровами.
— Буде трохи «недотримання приписів…»
Арбузов розщепив Хмарі пояса.
— Ну штани з підштанками та чоботи я здійму, а решту — потім стягнем…
Поки Арбузов возився з Хмарою, жінка наблизилася до чоловіка і поклала голову йому на плече. Він наблизив свої уста до її. По лиці його побігли груб сльози.
— Прощай Катю…
— Прощай Андрію…
— Можете не прощатись — усміхнувся Галіцкій — в одну яму підете…
Арбузов з сяючим від задоволення калмицьким обличчям — закрутив головою.
— О — ні, товариш начальник! Я її з отаманом положу, а чоловіка — набік!
Очі жінки злякано закруглилися.
— Я вас прошу! Не робіть цього…
Вся зграя зайшлася голосним реготом.
— Ну — досить! — стукнув Галіцкій рукою по столі — давай у той переділ!
Наступний переділ гаражу, була зацементована кругом кімната. Цементна підлога нахилена трохи вперед і до рівчака на середині, по якому кров розстріляних збігала до старого клозету. На пів метра від задньої стіни стояла дощана загородка, за якою був пісок. Дошки на середині були подіравлені кулями й заляпані темними плямами.
Смертників поставили в чергу коло правої стіни: з переду Оніщенка, потім жінку, потім Хмару.
Рубцов підійшов до «стєнкі», заклав до карабіна набій і кивнув Оніщенкові пальцем. Той оглянувся, мовчки кивнув головою дружині й пішов до Рубцова.
— Ставай лицем до стіни! Ближче!
Жінка глухо застогнала і замкнувши очі поклала назад себе голову на плече Хмари. Сотні шматків почувань та думок вихром крутилися в цю хвилину в голові отамана і одною з них, смішною й дикою в цім положенні — був жаль, що ніколи вже не притисне до грудей жіночого тіла, ніколи вже не вип’є радощів кохання…
Глухо вибухнув постріл. Чашка Оніщенка злетіла з голови і, вдарившись до дощок, ляпнула на них новими плямами.