Выбрать главу

— Ти вже забув як вмреш?! Хто вшанує тебе за це? Забудуть як забули вже тисячі…- відкликався інший Хмара й починав викладати свої аргументи. Без кінця сперечалися два в одному. Та коли в щілини вікна пробилося денне світло — в камері був вже один, той самий Хмара: ідеї і чести за життя не продам… Розстрілюйте.

V

Минали дні й тижні. Що кілька днів у Хмариній камері були смертні «гості». Сиділи три-чотири години і йшли туди, — звідки нема повороту. Кожний інакше дивився смерті в очі. Одні молилися, другі ридали, треті були понуро спокійними. Були такі, що божеволіли в останні години. Та від всіх Хмара чув одно найщиріше бажання: Жити! Ще хоч рік… хоч місяць… хоч один день…

Вони заражували цим бажанням його душу. Отруювали цим словом йому мозок.

Одного ранку, після розстрілу двох мужчин та жінки, що цілий вечір ридала й реготалася б’ючись в істериці коло Хмариного тапчана, — до камери зайшов Галіцкій.

— Ну, як поживаєте, товариш Харченко? Щось ви зле виглядаєте… Певно годують вас не дуже добре?

— Хіба ви не знаєте…

Начкро легенько усміхнувся.

— Як ви до нас — так ми до вас…

Н-н-н-у — нічого. Я скажу щоби вам дещо приносили. Треба вас перед смертю трохи поправити… Одержали вже постанову колегії з Москви про ваш розстріл… Та маємо час — спішити нікуди. Потреба в тому, що ми вам пропонували, помалу відпадає. Внутрішнє положення України складається так, що ми можемо обійтися без комедій. Та посидьте ще — може щось цікавого для нас пригадаєте собі. Може почитати маєте охоту? Можу вам цю книжечку покинути — я як раз її скінчив. Арбузов! Вкрути сюда яснішу лямпку а на день давай гасову.

Кинув на тапчан московський переклад якогось легкого французького роману, змонтованого з кохання, вина та смачних вечер.

Через годину Арбузов приніс розкішне снідання в посуді ресторану «Уніон». Білі серветки… В термосі була чорна кава з лікером. Поклав на тапчан сотку дорогих папіросок і сірники.

Такий самий був обід та вечеря. То саме в наступні дні. Найкращі дання — вибагливо змінилися. Оба дозорці ввічливо й «приємно» балакали, давали читати газети.

Через тиждень — Арбузов зайшов до камери і мовчки забрав коробку з папіросами, сірники, кавалок білого хліба, який залишився від вечері, книжку.

— На що ви це забира…

Дозорець, суворо виваливши очі, мовчки різнув себе пальцем по язику й приклав палець до носа. Знову пів фунта гливкого чорного хліба і окріп. Знову смердяче стухле пшоно. Забруджена матова лямпка — пішла на своє місце. Знову тиша й темрява…

Тягнулися дні та ночі. Ніхто не приходив. На допити не викликали. Все частіше думав над словами Галіцкого, що те, що вони йому пропонували — вже для них непотрібне. З темного кутка душі вилазив жаль і злість на себе. Хотілося їсти. Тупо-в’їдливий біль голоду запановував над всіма почуттями, відганяв на бік всі думки й бажання. На перший день після «зміни» не міг проковтнути смердячої пшонинки. На другий присилував себе. На третій жадібно сьорбав огидну юшку, вибирав пальцем із дна пшоно, а шлунок інтимно сполучившись з мозком, викликали перед очі смачні обіди і вечері.

Були хвилі, в які почуття голоду перемагала мрія про волю, але не куплену ціною зради, а видерту власними руками. Ночами, припавши до маленької дірочки зробленої у дверях нижче вирізки (для підглядання), не тільки слухом, а всіма нервами, тим шостим чуттям, яке вироблює небезпека, — вивчав життя тюрподу. Привчився чути нечутні кроки дозорця. Безпомилково відгадував, де він знаходиться. Міська електровня давало світло лише до першої години ночі. По першій тюрпод поринав в абсолютну тьму. Лише коло вихідних дверей висіла гасова лямпа.

На дворі було вже тепло. Під час останніх викликів на допити — бачив в ганку, за гратами виходних дверей ліжко і столик. Дозорці вартували по дванадцять годин. Оглянувши увечері камери — виходили й лягали в ганку.

Після першої, що деякий час, клацала вихідна решітка і дозорець нечутно йшов попід камери. Присвітивши у вирізку електричним ліхтариком, оглядав камеру і йшов до наступної

В одну з ночей, в голові Хмари зародився план утечі менш фантастичний від попередніх. Тюрпод був зроблений з приватного будинку. Двері залишилися звичайні деревляні з «фільонками». Вирізати одну долішню фільонку, вилізти після першої в коридорчик й причаїтися за рогом — зачекати доки дозорець зайде оглядати камери… Пропустивши коло себе — вхопити ззаду за горло… Револьвер і ключі… В ганку, коло ліжка французька карабінка, з якої розстрілюють…