Довго ми її шукали. І Карасьов, і Домотенко, і я, і Горловий… Поталанило Юрію Домотенку. Йому її довірив Дмитро Любименко, племінник сотника Дніпровської дивізії Дмитра Любименка. Тепер ця фотографія широковідома — поруч з отаманом стоять його побратими — сотник Дмитро Любименко і гармаш Василь Дужанов. Спочатку фотографію опублікувала газета «Обухівські вісті», потім «Незборима нація», згодом інші видання. Є вона і в книзі «Так творилося українське військо».
Кожний, хто брав у мене подивитися цю реліквію, казав одне й те ж:
— Красивий… Молодий…
Хтось додавав:
— А риси обличчя благородні….
Попри те що цей красивий і благородний чоловік був незаперечним авторитетом серед трипільців, їхнім захисником, справжнім народним героєм, у Трипіллі досі немає йому пам'ятника. Лише один чоловік переймався цим — скульптор Михайло Горловий із сусідньої Щербанівки. Пан Михайло виготовив прекрасне, у три натури, погруддя отамана. Мріяв поставити його у центрі Трипілля. Вже й місце придивився, розрахунки зробив. Та потрібні були кошти і сердечне сприяння місцевої влади. І того, і другого не було. Встановлення пам'ятника відкладалося… Закінчилося це тим, що нащадки «московсько-жидівської комуни», яку не достріляв і не дотопив Зелений, у жовтні 2007 р. спалили в Щербанівці майстерню Михайла Горлового разом із погруддям Зеленого та іншими скарбами… Що казати, біда!
Ще одна моральна проблема — у Трипіллі досі бовваніє пам'ятник паліям-комсомольцям, яких свого часу трипільці цілком слушно спровадили з цього світу. Ще 1938 року духовні нащадки отих паліїв — архітектор Бялєр, скульптори Бєлостоцкій і Фрідман — поставили у Трипіллі пам'ятник завойовникам, щоб ми, українці, не забували, чия влада в Україні. Недовго він, щоправда, стояв — 1941 року німці його підірвали. Але 1956 року той же Бялєр за сприяння комуністичної влади відновив їхню «правду» — встановив 26-метрову стелу з червоного граніту із зіркою у вінку.
26 листопада 2002 р. я підійшов до неї впритул… Почуття мої читач вгадає легко… Але найогидніше було попереду. До пам'ятника підкотило авто, з нього вийшли безтурботні молодята та їхні дружки. У руках вони тримали квіти і шампанське…
Того дня я зі здивуванням виявив, що існує така традиція у Трипіллі: молодята, зареєструвавши шлюб, кладуть квіти до пам'ятника тим, хто вбивав їхніх прадідів, ґвалтував їхніх бабусь, палив їхнє село. Славно, нічого не скажеш. З Валерієм Войтовичем ми тільки багатозначно переглянулися.
Молодята були щасливі — пили шампанське, дурнувато реготали…
Ну і ну…
Це вже навіть не страшно, це смішно, адже не соромляться демонструвати свою нікчемність тільки блазні. А оскільки смішним ніхто не хоче бути, то ця дурнувата традиція невдовзі урветься. Хіба духовні нащадки «московсько-жидівської комуни» осміляться уквітчати пам'ятник «козомольцям». Але й цієї нагоди їх скоро позбавлять, адже пам'ятник невдовзі буде демонтовано — на виконання Указу Президента — або зірвано добрими людьми. На його ж місці постане пам'ятник борцям за волю України — славним трипільцям та їхньому батьку-отаману Зеленому.
І кругом святого Трипілля «сторожа стане з того світу».
Чекати лишилося недовго, зберуться всі — і Зелений, і його товариші — Самозванець, Завзятий, Підкова, Дуб, Вакула, Григорій Косинка, Петро Стрілець, Олефір Лозовий з Гудимівки, Максим Терпило та інші добродії, принаймні їхні славні нащадки. Тоді й проголосимо знову Трипілля столицею українського лицарства та непоборного духу!
Оживе ще Січ!
І знов з Трипілля полум'ям повіє!
Джерела
1. Авраменко Н. Спомини запорожця. — Київ: Темпора, 2007.
2. Авторські польові дослідження Романа Коваля. — Записано від Василя Олексійовича Олександренка (1937 р. н.) в с. Трипілля Обухівського району Київської області 20 січня 2008 р.
3. Авторські польові дослідження Романа Коваля. — Записано від двоюрідної онуки отамана Зеленого (онуки сестри отамана Софії) Катерини Іллівни Булавин (1922 р. н.) в с. Трипілля Обухівського району Київської області 16 листопада 2002 р.
4. Авторські польові дослідження Романа Коваля. — Записано від двоюрідної онуки отамана Зеленого (онуки сестри отамана Софії) Катерини Іллівни Булавин (1922 р. н.) в с. Трипілля Обухівського району Київської області 20 січня 2008 р.
5. Авторські польові дослідження Леоніда Васильовича Череватенка. — Записано від Івана Пилиповича Кравченка (1919 р. н.) в с. Новосілки Кагарлицького району Київської області 1989 р.
6. Акты Леонтовича II, № 525 // Клепатский П. Очерки по истории Киевской Земли. Литовский период. — Біла Церква: видавець Олександр Пшонківський, 2007.
7. Антоненко-Давидович Б. Розповідь про отамана Зеленого і «трипільську трагедію» // Визвольний шлях (Лондон). — 1985. — Жовтень. — Кн. 10 (451).
8. Антонов-Овсєєнко В. Записки о гражданской войне. — Москва — Ленинград: 1933. — Т. 4.
9. Валійський А. Повстанський рух в Україні в роках 1917–1922 // Вісті комбатанта. — Нью-Йорк, 1961. — Ч. 4. — С. 12–14.
10. Великий Жовтень і громадянська війна на Україні. — Київ: УРЕ, 1987.
11. Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. Бібліографічний довідник. — Київ, 1998.
12. Вишнівський О. Повстанський рух і отаманія. — Детройт, 1973.
13. ГАКО, ф. 403, оп. 9657, спр. 74, арк. 423.
14. Гальчевський-Войнаровський Я. Проти червоних окупантів. — Краків — Львів: Українське видавництво, 1942. — Т. 2.
15. Гражданская война на Украине. Том 1. Книга 1. — Киев: Наукова думка, 1967. — С. 697, 698.
16. Гришин А. Листопад… На думку приходить Щербак // Дороговказ. — Торонто, 1964. — № 3 (22). — Листопад — грудень.
17. Ґалаґан М. З моїх споминів (Світова війна — розвал царату — українська революція). — II частина. — Львів: Червона Калина, 1930.
18. Ґалаґан М. З моїх споминів. 1888-ті — 1920-ті. — Київ: Темпора, 2005.
19. Домотенко Ю. За Стугною, за рікою. Нариси з історії села Перше Травня на Обухівщині. — Київ: Задруга, 2007.
20. Домотенко Ю. Преславне містечко Трипілля на Київщині. — Київ: Задруга, 2006.
21. Донцов Д. Рік 1918. — Київ: Темпора, 2002.
21А. Донченко П. День 14 грудня 1918 р. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі ЦДАВО України), ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 298–300.
22. Дороговказ. — Торонто — 1967. — № 14–15 (33–34). — Січень — квітень. — С. 17.
23. Драбатий І. Перший український військовий з'їзд у Києві (5 — 12 травня 1917 року) // Дороговказ. Орган вояцької думки і чину. — Торонто, 1969. — Квітень — червень. — Ч. 24 (43).
24. Євтимович В. Поручник Микола Міхновський, творець новітнього українського війська // Калєндар Червоної Калини. — Львів, 1937.
25. Жуковський А. На еміграції // Петлюра С. В. Вибрані твори та документи. — Київ: Довіра, 1994.
26. Завальнюк К. Провісники волі. Повстанський рух на Поділлі у персоналіях (20-ті роки ХХ ст.). — Літин: Літинська райдрукарня, 2005.
27. Звезда (Екатеринослав). — 1922. — 17 декабря.
28. Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році. — Київ: Темпора, 2004.
29. Карасьов М. «Бандит» Зелений. — Київ: Український письменник, 1992.
30. Кіевлянин. — № 1. — 1919. — 21 августа.
31. Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії. — Київ: Правда Ярославичів, 1998.
32. Ковальчук М. Невідома війна 1919 року. Українсько-білогвардійське збройне протистояння. — Київ: Темпора, 2006.
33. Козельський Б. Шлях зрадництва й авантюр (Петлюрівське повстанство). — Харків: Державне видавництво України, 1926.
34. Колубаїв С. Спогад. ЦДАВО України, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 431 зв. — 434.
35. Коновалець Є. Причинки до історії української революції // Історія Січових Стрільців. Воєнно-історичний нарис. — Київ: в-во «Україна», 1992.