Отаман Зелений

ЯРЕМЕНКО Демко Олексійович (1891, с. Халеп'є — 1938?). Повстанець отамана Зеленого з Халеп'я. Репресований у 1938 р.

ЯРЕМЕНКО Демко Юхимович. Повстанець отамана Зеленого з Халеп'я. Репресований у 1930-х роках.

ЯРЕМЕНКО Єлисей Степанович. Повстанець отамана Зеленого з Халеп'я. Репресований у 1930-х роках.

ЯРЕМЕНКО Каленик Михайлович. Повстанець отамана Зеленого з Халеп'я. Репресований у 1930-х роках.

ЯРЕМЕНКО Михайло Панасович (? с. Халеп'я — 1.8.1929, м. Харків). Козак Халеп'янської пішої сотні Дніпровської повстанської дивізії. Учасник бою в Халеп'ї 28 червня 1919 р. Арештований 30 квітня 1929 року. Розстріляний.

ЯРЕМЕНКО Павло Ількович. Повстанець отамана Зеленого з Халеп'я. Репресований у 1930-х роках.

ЯРЕМЕНКО Семен Іванович. Повстанець отамана Зеленого з Халеп'я. Репресований у 1930-х роках.

ЯРЕМЕНКО Сидір Михайлович. Повстанець отамана Зеленого з Халеп'я. Репресований у 1930-х роках.

ЯРЕМЕНКО Федір Михайлович. Повстанець отамана Зеленого з Халеп'я. Репресований у 1930-х роках.

ЯРЕМЕНКО Федір Павлович. Сотник Халеп'янської пішої сотні Дніпровської повстанської дивізії. Учасник бою в Халеп'ї 28 червня 1919 р. Репресований у 1930-х роках.

Підготував Роман КОВАЛЬ

Примітка

Там, де не вказано, що повстанець репресований, ще не означає, що він уникнув кари.

Дума про отамана Зеленого (Додаток № 10)

Музика Віктора Лісовола

Слова народні (записані Борисом Антоненком-Давидовичем на Київщині, доопрацьовані Віктором Лісоволом)

Та вже гай листям вкриє, щоб став зелененький,
Та вже гай листям вкриє густіше, чим лози.
— Ой час, батьку, розплатиться за вкраїнські сльози!
Ой час, батьку, ой час, батьку, гей, ой час ще й година!
Стогне, стогне від ворога ненька-Україна…
Ходім, батьку, до Києва, Київ визволяти,
Ворогів, катів проклятих, в землю заганяти.

— Пішов би, дак несила без Симона тим Києвом нам оволодіти.

А у неділю вранці-рано вдарили гармати —
То Зелений Україну почав визволяти.
Ой гримнуло у Трипіллі — в Каневі лунає;
Отаману Зеленому й Дніпро помагає.
Пливуть Дніпром комуністи — і спілі, й неспілі…
Не хоче їх риба їсти, бо осточортіли…
Вимітає, вичищає, гей! Визволя Вкраїну, гей!
Його слава, поки й віку, не вмре, не загине.
Та гей! Гей!

Пісня про отамана Зеленого (Додаток № 11)

Музика Тараса Силенка

Слова Миколи Щербака

Богуслав понад Россю і Корсунь в боях стугонять.
Біла Церква гримить — москалів блискавицями стріла.
Наш отаман як грім: у Черкасах сідлає коня,
Над Дніпром пролетить, у Таращі розпростує крила.

Як вогонь він випалює й нищить бур'ян-блекоту,
Мов двосічним мечем розбиває червоних бандитів!
У Трипіллі Зелений подивиться в мряку густу,
Де в огні клекотить і вирує розтерзаний Київ.

Заскрегоче зубами, гляне з болем на рідне село,
Стисне в боки коня і як вихор шугне в надвечір'я:
Вільна Січ ожила, і козацтво як мак розцвіло, —
Це Зелений у вічність веде українське безмір'я!

Попіл (Додаток № 12)

Ой де твоя сила, Терпило Данило?
Ой де твоя слава, орел сизокрилий?
Ой де твоє тіло навіки спочило?
Ворожа навала зрівняла й могилу.

Зрівняла могилу, посіяла трави.
Скосили й спалили ту славу лукаві,
За вітром розвіяли попіл по світу, —
Не буде щеміти, не буде кортіти.

Чого ж Україну тривожить той попіл?
За ким вона тужить, навіщо той клопіт?
Протерла свої запорошені очі
І бачить: зоря серед темної ночі.

— А де ж ти була? — запитала світила.
— Мене закопали з Данилом в могилу.
Сховали від тебе за хмари осінні
І слави, і волі яскраве проміння.

А я зігрівала козацькую силу,
А я Воскресіння у Бога просила
Любови і ласки. Я знала, що мати
Покличе Данила весною до хати.

Зведися ж, Терпило Даниле, земляче,
Та стань на майдані, щоб ясно побачить:
Твоя Україна і вільна, й велика, —
За що ти боровся, до чого ти кликав.

Бо тут твоя сила, Терпило Даниле,
Бо тут твоя слава, орел сизокрилий.
Та слава крилата про вірного сина
Літатиме вічно, не вмре, не загине.

Сергій ОЛЕКСІЄНКО

м. Київ, 1997 р.

Про автора

Роман Коваль народився 10 квітня 1959 р. в м. Горлівка Донецької області в родині вчителів — Миколи Федотовича Коваля та Надії Василівни Курило. Українець. Освіта: Київський медичний інститут, лікувальний факультет, 1982 р.). Працював терапевтом 10-ї клінічної лікарні м. Києва, терапевтом, старшим терапевтом і завідуючим поліклінічним відділенням 7-ї (4-ї) клінічної лікарні м. Києва.

Громадська діяльність: від грудня 1989 р. — член УГС, редактор і видавець самвидавської газети «Прапор антикомунізму», член редколегії самвидавської газети «Вільне слово», 1990 р. — редактор газети «Визволення», 1991–1993 рр. — редактор газети «Нескорена нація», від грудня 1993 р. — редактор газети «Незборима нація». 1990–1991 рр. — член проводу Української республіканської партії (секретар із питань ідеології). Від грудня 1992 р. — заступник голови Всеукраїнського політичного об'єднання «Державна самостійність України», у 1993–2003 рр. — голова ДСУ.

Член Національної спілки журналістів України з 1995 р. Президент Історичного клубу «Холодний Яр» (від 3 січня 1997 р.). 1998 року прийнятий до членства Національної спілки письменників України.

Автор книг:

«Гасла і дійсність» (1990).

«Чи можливе українсько-російське замирення?» (1991).

«З ким і проти кого» (1993).

«Про ворогів, союзників і попутників» (1993).

«Підстави націократії» (1994).

«Філософія українства» (1995).

«Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії» (1998).

«Отаман святих і страшних» (2000).

«Повернення отаманів Гайдамацького краю» (2001).

«Трагедія отамана Волинця» (2002, у співавторстві з Костянтином Завальнюком).

«Ренесанс напередодні трагедії» (2003).

«Нариси з історії Кубані» (2004).

«І нарекли його отаманом Орлом» (2005).

«Багряні жнива Української революції» (2005, 2006).

«За волю і честь» (2005).

«Коли кулі співали. Біографії отаманів Холодного Яру і Чорного лісу» (2006).

«Тернистий шлях кубанця Проходи» (2007; два видання).

«Операція «Заповіт». Чекістська справа № 206» (2007).

Редактор-упорядник книг: «Невольницькі плачі» Зеновія Красівського (1995; друге видання), «Українські герої» Анатолія Бедрія (1995), «Героїзм і трагедія Холодного Яру» (1996), «Кость Блакитний, отаман Степової дивізії» (1997), «Записки повстанця» Марка Шляхового (1999), «Медвин в огні історії» (2000), «Українська афористика» (2001), «Рейд у вічність» (2001), «Самостійна Україна» Миколи Міхновського (2002, 2003), «Кубанська Україна» (2002) та «Кобзарі в моєму житті» (2003) — всі Рената Польового, «Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу» (спільно з Віктором Рогом; 2005), «Душею з вами» Лідії Чучупак-Завалішиної (2005), «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського (2006), «З воєнного нотатника» Якова Гальчевського (2006), «Невольницькі плачі» (2007; п'яте видання), «50 пісень Віктора Лісовола» (2007), «Так творилося українське військо. 10 спогадів учасників Визвольної війни 1917 — 1920-х років» (2008).