— Згода, — кивнули близнюки.
Тільки Робік похитав головою.
— Прошу дати «Розвіднику» наказ стосовно мене. Як робот я не маю права доступу до Центрального Залу без спеціального наказу командира. Прошу зрівняти мене в правах з людиною.
Іон вже хотів дати наказ, коли його випередила Алька:
— Вибач. У мене пропозиція.
— Слухаю, — сказав Іон.
— Я за те, щоб дати, Робіку лише частину прав.
— Я теж, — сказав Алік.
Іон обурився. Як вони можуть не довіряти Робіку?
— Повні права, — додала Алька, — може отримати лише справжня людина. А Робік не людина.
Іону все одно було трохи прикро за Робіка. Сам же Робік не ображався.
— Яку ж частину? — глузливо запитав Іон.
— До першого зауваження, — відповіла Алька. — Це моя пропозиція.
Іон якусь мить мовчав. Мусив поступитися, бо зостався в меншості. Проте він хотів переконати самого себе. Це тривало якусь секунду.
«Дійсно, лише справжня людина…» — подумав Іон Альчиними словами.
— Згода, — сказав він. Потім голосніше. — Увага, «Розвіднику», даю наказ.
— Приймаю, — мовив слухняний голос «Розвідника».
— Від цієї хвилини до першого зауваження, зробленого будь-ким із людей, робот-охоронець сатурнійського походження, номер 169371, серія УЧА, одержує права людини.
— Прийнято, — озвався «Розвідник».
Робік випростався, мов людина, що гордиться заслуженою честю.
— А зараз, — вів далі Іон, — прошу перенести нас до Центрального Залу.
— Прийнято, — відповів «Розвідник» — Прошу сісти в крісла.
Вони сіли.
Крісла зрушилися й утворили чотирикутник. Потім чотирикутник пересунувся на поверхню голубого квадрата швидкісного ліфта, що виднівся посеред залу. Із підлоги враз вискочили стінки й дашок ліфта. Знову настала мить напівтемряви, легкого запаморочення, перехопленого подиху.
За дві секунди вони опинилися в порівняно невеликому округлому залі зі стінами, які ледь світилися, і великим багатоплощинним екраном.
— Говорить «Перший Розвідник», — прошепотів поруч голос. — Ви в Центральному Залі.
Потім додав:
— Я готовий до прийому розпоряджень.
— Дякую, — відповів Іон.
Всі п'ятеро, тобто Алька, Алік, Іон, Робік і «Розвідник», секунду мовчали. Крізь прозорі стіни Центрального Залу лилося ніжне мерехтіння, що нагадувало світло земного місяця.
Було дуже тихо.
Сигнал тривоги досяг Марса, а незабаром повинен був дійти до Землі. В цей час у Центральному Залі «Розвідника» Іон дав свій перший наказ.
— Увага, «Розвіднику», — мовив він. — Наказую перекласти нам числовий рапорт Маріма з «Альфи» на зрозумілу мову.
Голос озвався з ледь помітним запізненням:
— Це наказ командирів?
— Так, так, так, — прозвучали три швидкі відповіді.
Робік замислено опустив голову. Світло однієї із стін почало пульсувати трохи сильніше. «Розвідник» доповів:
— У секторі АМ, 1128, 43, 08, 11… на орбіті Десятої Тисячі космоліт «Альфа» був захоплений потоком метеорів. Припускаються неполадки в апаратурі виявлення. Запізнення близько двадцяти двох сотих секунди, тобто дуже велике. В результаті чого космоліт «Альфа» потрапив у самісіньку гущу потоку метеорів. При цьому сталася аварія засобів телезв'язку, в основному радарної системи. Ось чому «Альфа» змушена була пристосуватися до курсу і швидкості потоку.
— Отже, космоліт летить разом з ним? — дуже тихо запитав Іон.
— Так. При кожній спробі виходу з потоку космольоту загрожує зіткнення. І навіть вибух.
— А куди… — почала Алька нове запитання, — куди рухається потік?
«Розвідник» відповів одразу і дуже лагідно:
— За межі сонячної системи.
— З якою швидкістю? — крикнув Іон.
— Близько ста тисяч на секунду. Звісно, — додав «Розвідник», — ста тисяч кілометрів. У момент передачі повідомлення швидкість була приблизно…
— Стій, — перервав Іон, і в його голосі, мабуть, вперше за сьогодні забринів справжній розпач. — Скажи: які шанси на порятунок? Хто при такій швидкості може наздогнати і врятувати «Альфу»? І насамперед: як її можна врятувати?
«Розвіднику» довелося чимало потрудитися над відповіддю. Питання було складне. На хвильку дітям здалося, ніби він важко дихає поруч.
— Увага, відповідаю, — озвався він нарешті. — Шанси на порятунок є. Однак необхідно виконати чимало умов, дуже важких умов.
Іон ледве стримався, щоб не вигукнути: «Яких?», Алька прикрила рот рукою, Алік заплющив очі. Тільки Робік сидів, зручно відкинувшись у кріслі.