— Робіку! — вереснув Алік.
Анічичирк.
— Перестань верещати, — порадив собі Алік. — Це негарно і нерозумно. Краще подумай, що далі?
Якусь мить він серйозно роздумував. Серйозно і без слів.
«Що занепокоїло Робіка? — запитав сам себе. — Чого злякався Робік?» Потім промовив уголос:
— Буду говорити вголос. Так легше думається.
Він задер голову до стелі.
— Якщо ти мене чуєш, «Розвіднику», то записуй. Я починаю говорити сам із собою. Увага!
Розмова була проста: питання — відповідь, питання — відповідь… Питання перше:
— Що могло занепокоїти Робіка?
Відповідь:
— Не знаю.
Далі все йшло, як по нотах:
— Що ти підозрюєш?.
— Його могла занепокоїти звичайна аварія «Розвідника».
— Не думаю.
— Чому?
— Тому що звичайну аварію «Розвідник» ліквідував би сам.
— Отже?
— По-перше, або «Розвідник» збожеволів і відмовляється сам собі допомагати, а нам коритися…
— Або?
— Або, по-друге, «це» прийшло ззовні. І це… чужинці.
— Нісенітниця!
— Чому нісенітниця? По-перше, траплялося, що в несприятливих умовах втрачали свідомість і найвидатніші суперроботи. А ми перебуваємо в умовах щонайменше несприятливих. «Розвідник» вразливий, може, навіть несміливий…
— Блазнюєш?
— Ні. А може, обидві підозри слушні? І на «Розвідник» проникли якісь вороже настроєні, злостиві пришельці з космосу, ті самі, наприклад, що ховаються всередині Чорної Ріки, що зловили, як на вудку, «Альфу» і «Бету», а тепер ловлять нас… І може, через їхню присутність «Розвідник», не спроможний захистити себе… збожеволів.
Останнє слово Алік викрикнув з найглибшим переконанням і на мить перервав цей діалог із собою.
«Нісенітниця, нісенітниця, нісенітниця… — вперто й люто думав Алік. А потім уже спокійніше: — Варто часом говорити нісенітниці вголос. Тільки тоді правильно оцінюєш свої думки, коли вимовляєш їх уголос, а то можеш не розгледіти, де помилка».
А взагалі небагато він почерпнув з цієї розмови. Витратив кілька дорогоцінних хвилин на безглузду розвагу. Аби тільки переконатися, що молов дурниці.
Стривай, коли він почав говорити дурниці?
Адже перше питання було правильне.
— Поглянь, поглянь! — дорікав він собі. — Чи… або…
Але не встиг закінчити. Знову пролунав охоплений жахом голос «Розвідника»:
— Увага, командири! Увага, командири! Необхідно негайно…
— Що?! Що негайно?! — люто вереснув Алік, бо після слова «негайно» настала тиша, а потім «Розвідник» пробелькотів ще: «Негайно… не… айно… гай… айно…» — і замовк.
Все-таки щось відбувалося. Несподівано рушила стрічка транспортера.
Алік ще раз повторив уголос перше питання із своєї попередньої розмови, і враз, не роздумуючи, не вагаючись, стрибнув на стрічку транспортера, що почав уже набирати швидкість.
Алік широко розставив ноги і зігнув їх у колінах. Стрічка тремтіла під ногами. Тільки б не впасти! Транспортер досяг такої швидкості, яка дозволяється лише на відкритій місцевості.
«А зрештою, хоч би й упав? Нічого зі мною не сталося б, адже кожний нормальний транспортер має аварійні лапи, якими підхоплює і підтримує людину, що втрачає рівновагу. Кожний нормальний транспортер… Але хто може поручитися, що цей нормальний?»
У всякому разі стрічка мчала з шаленою швидкістю крізь усі ці перехідні тунелі, незнайомі зали, каюти і машинні відділення.
Алік нахилився вперед, спершись долонями на стегна, і вдивлявся в миготливі картини, що пропливали перед ним, кожної миті готовий зістрибнути. Обличчя його було спокійне. Воно лишилося спокійним і тоді, коли Алік відкрив рот і заверещав, мов смертельно переляканий малюк.
— Рятуйте! — закричав Алік. — Допоможіть! Рятуйте!
Трохи зачекав — і знову:
— Рятуйте! Допоможіть! Рятуйте-е-е!
За нормальних умов ці вигуки повинні були б зняти тривогу на всьому «Розвіднику» і прикликати на допомогу все живе і все механічне. Цього разу нічого подібного не сталося. Транспортер мчав далі через тунелі, зали, машинні відділення і каюти. Через дві чи три хвилини цієї подорожі Алік ляснув себе по лобі.
— Он воно що! — сказав він.
Бо зрозумів, нарешті, що попав у замкнуте коло. Ось просторий світлий зал лабораторії з великими кулями мікроскопів. Ось двобарвний тунель. Далі кілька невеличких кают, знову тунель, дві темні кімнати, широкий коридор, і знову: зал лабораторії з мікроскопами, двобарвний тунель, кілька кают, тунель, темні кімнати, широкий коридор, і знову: зал, мікроскопи, тунель, каюти, тунель, темні кімнати, коридор…