Докладний опис цієї битви увійшов до підручників історії — став предметом вивчення на вищих курсах зоряного пілотажу. Не можна, зрештою, уявити всі деталі цієї боротьби без карт Дванадцятого Сектора, без документальних записів контрольних даних, без телерапортів, що передавалися зовнішніми і внутрішніми телекамерами «Розвідника».
Тому тут ми змушені обмежити нашу інформацію кількома найзагальнішими даними. Ось вони.
Восьмого березня 862 року Ранньої космічної ери рівно о п'ятнадцятій годині п'ятдесят одна хвилина шість секунд (з точністю до однієї сотої секунди), за узаконеним у всій Системі часом (за Грінвічем), екіпажі космольота КБ-803 і «Розвідника» одночасно розпочали пробивати прохід у Чорній Ріці. Це було приблизно так, ніби два невеликі «хрущі» взялися пробити тунель крізь величезну скелясту гору, що летіла з неймовірною швидкістю. Користуючись цим тунелем, вони хотіли визволити двох інших «хрущів», що застрягли всередині гори.
Оскільки програму дій склали найталановитіші уми людства, «хрущі» почали свою роботу розумно й точно. Вони не пробивали тунелів наосліп, безпорадно. Вони мали свої розрахунки, і підходили до потерпілих найкоротшим шляхом.
На жаль, вони тільки приблизно знали, де знаходяться «Альфа» і «Бета». Екіпаж КБ-803 змушений був провадити свій пошук «на слух». Становище страшенно ускладнилося ще й тим, що рятівники зараз рухалися наосліп. Хоча вони й мали добрий зір, це не могло зарадити справі. Вже тисячу років відомо, що в космічному просторі від сліпоти рятують радіо та радар.
Додатковою і величезною небезпекою була сама зброя рятівників.
Коли нею керували автомати, позитрономети вражали ціль на передбаченій віддалі з точністю до сантиметра. Вистачило б звичайної броні з титаніту, яким оснащуються всі механопланети, космольоти і скафандри, щоб людина, перебуваючи за метр від полум'я, почувала себе в безпеці.
Проте зараз, у битві з Чорною Рікою, метальниками КБ-803 і «Розвідника» керували живі люди з їхніми недосконалими чуттями. Тут важко взагалі говорити про справжню точність. А той, хто попав би під вогонь метальника, був би приречений, і ніякий титаніт не допоміг би йому.
Про це люди пам'ятали дуже добре. Бо хоч минуло вже понад чотириста років від трагічної катастрофи на Плутоні, — тоді через помилку в розрахунках під вогонь керованого автоматами метальника попав великий пасажирський космоліт і за півсекунди загинуло близько двох тисяч чоловік, — про це пам'ятали навіть малі діти, як про Велику Пересторогу.
І тому, коли на Головній Базі стало відомо, що вогнемети «Розвідника» і космольота КБ-803 вийшли з-під контролю автоматів, Майк Антонов і Назим Шумеро глянули один на одного з непідробним жахом.
— Вони втратили зв'язок, — тихо сказав Майк. — Отже, вони вестимуть операцію без допомоги автоматів?
— Так… — прошепотів Назим.
— А що буде… — почав Майк.
— Коли… — мовив Назим.
Жоден з них, однак, не закінчив своєї думки.
І тут втрутилася Долорес Лі. Вона пережила свій неспокій і тривогу раніше за них і тепер була не тільки спокійна, а й сповнена надій.
— Про що мова? — запитала Долорес ніби байдуже.
Чоловіки мовчали.
— Я чекаю! — мовила вона з притиском.
В Головній контрольній станції, де зараз перебували троє дорослих, панувала тиша. На екрані виднів контур Чорної Ріки. Дванадцятий Сектор був надто далеко, щоб без допомоги «Розвідника» чи хоча б радіопередавачів космольотів наблизити зображення.
І все-таки вони помітили, як на чорному тлі Ріки щось замиготіло, ніби спалахи незмірно далеких і незмірно крихітних блискавиць. В залі чулося лише дихання трьох людей і мурмотіння Супера, що чекав на першу інформацію про боротьбу з Чорною Рікою.
Побачивши це мікроскопічне миготіння світла в глибині Чорної Ріки, Долорес вигукнула:
— Слухайте, вони почали операцію!
Назим кивнув головою:
— Саме цього я й боюся.
— Найвідважніший пілот сучасності боїться? — усміхнулася Долорес. — Не вірю.
— Від вогню позитрономета немає захисту, — нагадав Майк.
Долорес трохи глузливо похитала головою, стала між ними, поклала руки на їхні плечі.
Всі троє вдивлялися в екран. Долорес притягла чоловіків трохи до себе.
— Чи могли ми вчинити інакше? — запитала вона.
— Ні.
— Чи був інший спосіб рятунку?
— Ні.
— Чи треба було за всяку ціну рятувати дітей?
Мовчання.