У простір вилетів черговий стовп вогню, найдальший відсвіт якого досяг віддаленого на вісім мільйонів кілометрів екрана Головної Бази.
— Ми вкладаємося в час? — запитала Алька.
— Так.
— Коли входимо в їхній район? — запитала ще, і раптом Іон завмер: в її голосі вчувалися ледве стримувані сльози.
Не запитував, що сталося. Він, як і вона, подумав про те, що вразило Майка й Назима на Головній Базі, що мучило Аліка на «Розвіднику», що зараз бриніло сльозами в голосі Альки.
Він ще мало її знав.
Не встиг відповісти на запитання, як вона сказала цілком спокійно:
— Це миттєва слабкість, Іоне. Я злякалася. Минулося. Скажи — коли ми ввійдемо в їхній район?
Іон на мить знову ввімкнув тягу і глянув на контрольну дошку:
— За одинадцять з половиною хвилин.
— Що?! — скрикнула вона.
— Якщо вірити годинникам, — суворо додав Іон.
— Ти гадаєш… що вони можуть підвести? — запитала вона.
— Все може бути.
КБ-803 декілька секунд плив ніби прорубаною в суцільній кризі трохи звивистою стежкою.
Довкола космольота знову була інша картина. Замість величезних незграбних брил, чорніших за вічну космічну ніч, тепер посипалася густа, вся у відблисках вогню, лавина дрібних метеорів.
Вони оточили космоліт з усіх боків. Ніби крижана лавина. Виднів лише вузенький, ніби прорубаний, тунель.
Влізти в таку кашу?
Це ще гірше, ніж стукнутися носом космольота в брилу. Від цілої скелі можна, маючи трохи щастя, відскочити, як м'яч, без великої шкоди. А в такій каші потонеш, як у формаліновому багні Венери.
— Іоне! — мовила Алька таким дивним голосом, що по Іоновій спині пройшов холодок.
— Що сталося? — прошепотів він.
— Іоне! — гарячково заговорила вона. — Ця дорога, якою ми зараз летимо, не виникла сама собою… Подумай: як вона виникла?
Він зрозумів — і його серце забилося від шаленої радості!
— Так! — вигукнув він. — Алько, люба, друже! Правду кажеш! Це вони!
— Обережніше! — буркнула Алька ніби сердито, а насправді зі щастям у голосі — про це знала лише вона — із очима, повними сліз.
Дарма, що Іон мало не вліз просто в те миготливе метеорне багно Чорної Ріки! Найважливішим був один-єдиний факт: вони натрапили на свіжий слід «Альфи», чи «Бети», чи, може, навіть обох космольотів.
Іон тим часом вернувся на правильний курс. Справді, КБ-803 мало не врізався носом в метеорну кашу, але вогонь із двох малих бокових метальників космольота спалахнув на мить — і очистив чималий простір. КБ-803 уникнув аварії.
— Ух! — Іон глибоко зітхнув. — Ну й дурень же я!
— Не перебільшуй, — засміялася Алька так, ніби пташка защебетала. — У тебе на те була причина.
— Це напевно їхній слід! Напевно, напевно! — повторював він, обережно ведучи КБ-803 цим коридором чи то тунелем серед метеорної криги.
— Вони вже, мабуть, десь недалеко, — прошепотіла Алька. — Я вимикаю метальники.
— Правильно, — погодився Іон. І раптом заспівав, ніби оперетковий герой, примітивну арію — «Ах, пра-а-вильно!… Ах, пра-а-а-а-авильно!»
Обоє розсміялися.
На контрольній дошці миготіли цифри — хвилини й секунди, що відділяли їх від зустрічі з «Альфою» і «Бетою». Вже недалеко.
— Егей! — крикнула Алька, ніби вони просто вийшли собі на прогулянку в земні гори і загубилися в імлі.
Іон був у захваті від цього милого, смішного порівняння.
Хотів відповісти таким самим вигуком, який він, сатурнієць, знав лише з відеофільмів про Землю, бо на Сатурні навіть найвідважніша людина не ризикнула б «загубитися в імлі», — а вже, напевно, не рятувалася б криком «егей!». Іон усміхнувся, відкрив рота і…
І раптом страхітливий галас оглушив їх обох! Ніби вони опинилися серед божевільної юрби, що кричала, верещала, стогнала, сміялася, белькотіла…
— Що це? — жахнувся Іон.
— Іоне! — крикнула щосили Алька.
І вони не почули одне одного.
А власне нічого й не сталося. Зображення на обох екранах навіть не здригнулося. КБ-803 так само поволі, на найслабшій тязі йшов тунелем серед метеорної криги.
Проте навколо них тисячі голосів кричали, перебивали один одного, стогнали й сміялися.
За хвилю Іон і Алька вже не чули навіть своїх думок.
Але вони збагнули одне: зараз не треба ані з'ясовувати природу цього прегидкого явища, ані боротися з ним, ані навіть налагоджувати контакт між собою — контакт, який став абсолютно неможливий. Треба було тільки утримати КБ-803 на курсі й не дати йому залетіти в густющу хмару дрібних метеорів. Зараз кожен із них був полишений на самого себе, кожен мусив покладатися тільки на свої чуття.