— Ми припустилися однієї скандальної дурниці!
Розгублений Марім непевно запитав, про що йдеться.
Проте Алька розійшлася не на жарт.
— Чи хоч хтось згадав про те, щоб узяти зразки, метеорів, які поглинали радіохвилі? — запитала вона з убивчою ввічливістю.
Дорослі знічено. дивилися одне на одного. Ніхто про це не подбав: спочатку було не до того, а потім — не мали часу.
— Ну, звісно ж! — сказала Алька. — Немає зразків! А Ріка втекла, і другої такої оказії вже не трапиться. Це велика втрата для геології!
«Ну й відьма! — захоплено подумав Іон. — Просто з давніх часів!»
Тоді втрутився сам «Розвідник».
Спершу він увімкнув гучномовці вільного радіоприйому — і Головний Зал Стартової вежі сповнився божевільним криком, белькотінням і сміхом. тисяч голосів. Незліченні Чандри волали: «Будь спокійний, Іоне», сотні Марімів кричали: «Увага на Тритоні», сотні Янів викликали «Альфу», і хтось іще говорив про сектор АМ 168, 13 — а навколо всього того вирувала неймовірна буря безглуздих слів, вигуків і зітхань, над якими панував пронизливий, неугавний сміх Альки.
— Тиша! — розлютився Алік.
«Розвідник» вимкнув гучномовці. Алік усміхнувся до сестри.
— Я пригадав оце, — мовив він трохи піднесено, — що під час операції наказував «Розвіднику» взяти зразки.
Алька мовчала, і на її обличчі був не наймудріший вираз. Зате астрогеологи Сент Бірум і Еріка Босе кинулися до Аліка з вигуками: «Ура!»
— Скільки? — гарячково запитала Еріка.
До астрогеологів прилучилися теж нечувано раді акустики і зв'язківці.
— Скільки? — розгубився Алік. — Я… не пригадую.
Тоді задер голову:
— Скільки, «Розвіднику»?
— Два і три, — відповів той. — Разом п'ять?
— Чого п'ять?
— П'ять тонн, — спокійно пояснив «Розвідник».
Коли ж у Головному Залі знову вибухнув регіт і скидалося на те, що люди ніколи не заспокояться, «Ропер», ясна річ, почав буркотіти.
— Увага! — сказав він. — Нагадую: обід холоне.
Знявся страшенний крик: «Їсти! Їсти!» — і стрічки транспортерів побігли до терас-їдалень.
Іон на хвилю затримався в Головному Залі. Взяв Альку й Аліка за руки, і всі троє підійшли до Робіка.
— Робіку, — мовив Іон.
— Слухаю тебе, Іоне.
— Ти чудовий, Робіку! — сказав Іон.
— Це правда, — підтакнула Алька.
Робік усміхнувся.
— Не весь цей день був я такий.
— Ох, яке це має значення? — обурився Алік.
— У всякому разі, нам пощастило, — сказав Робік, — хоча ще трохи, і я б… щез.
— Ох, Робіку, — засоромився Алік. — Адже ти знаєш, які ми, люди, неточні.
Робік засміявся.
— Ідіть їсти.
— А ти? — запитала Алька.
— Я… — Робік трохи розгубився… — мені треба полагодити ліву руку. Після обіду зустрінемося біля басейну. Добре?
— Добре! — закричали в один голос діти, вже стоячи на рухомій стежці.
Робік подивився їм услід, а потім ступив на голубий квадрат швидкісного ліфта.
Всі троє знову їхали оранжевою стежкою серед квітів, залитих сонцем.
— Як усе це могло статися? — запитала Алька.
— І чи було це взагалі? — запитав Алік.
— Було! — відповів Іон.
Алька помовчала і сказала:
— Це все могло статися лише з двох причин.
— З яких? — поцікавився Алік.
— По-перше, тому, що роботи не знають принципу самопожертви.
— А по-друге? — запитав Іон.
— По-друге, — замислено вела далі Алька, — тому, що роботи, не знаючи принципу самопожертви, не знають і меж самопожертви.
Алік похитав головою.
— Із того, що ти наговорила, я можу зробити ще один висновок, — пробурмотів ніби до себе.
— Цікаво, — мовила Алька, чекаючи на кпини.
Однак Алік сказав цілком серйозно:
— Ми врятувалися тому, що ми люди, і не тільки схильні до самопожертви, а й уміємо конструювати роботів, які не знають меж самопожертви.
— Не будь такий мудрий! — відрубала Алька, а Іон засміявся.
Але тут пролунали голоси:
— Діти! Обідати!
Алік розвів руками:
— Ось тобі й маєш! Ми вже знову «діти»!
А обід у «Ропера» вийшов на славу. І тим смачніший, що відбувся він на добру годину пізніше, ніж звичайно.
Вранці 8 жовтня Іон Согго прокидається з усмішкою, і погляд його падає на Робікову постать. Помітивши, що Іон розплющив очі, Робік привітно махає йому рукою.
Потім Іон робить зарядку під якусь свою лічилку, а Робік ту лічилку висміює — «абсолютно безглузда», мовляв.
За хвилину Іон уже захищає двері ванної, як воротар — футбольні ворота. Йому щастить «узяти» сорочку, шорти, черевики, куртку, шкарпетки, але він ганебно пропускає рушник і плавки.